На півдні Мадагаскару є незвичайна світла ділянка, яка нагадує поверхню Місяця. Її сфотографував астронавт із Міжнародної космічної станції, а сама порода може розповісти чимало про історію Землі та її супутника.
На тлі посушливого ландшафту південного Мадагаскару чітко вирізняється масив Саріріакі — велике оголення світлої породи, відомої як анортозит. Саме з неї значною мірою складаються яскраві височини Місяця, які ми бачимо із Землі.
28 серпня 2026 року астронавт на борту МКС зробив знімок цього незвичайного геологічного утворення. Його площа становить близько 100 квадратних кілометрів, а вік, за оцінками дослідників, сягає щонайменше 600 мільйонів років.
Анортозит утворюється, коли розплавлена порода повільно застигає глибоко під поверхнею. Завдяки цьому в ній формуються відносно великі кристали. На Землі такі породи трапляються також у Канаді, Скандинавії та Індії.
Сліди давнього зіткнення континентів
Масив Саріріакі розташований у зоні, де гірські породи зазнали потужних деформацій. Мільйони років тому високі температури й тиск змушували їх згинатися, розтягуватися та змінювати свою структуру.
Ці процеси могли бути пов’язані з формуванням Гондвани — стародавнього суперконтиненту, до якого входили частини сучасної Африки, Індії, Мадагаскару, Австралії та Антарктиди.
Деякі дослідники припускають, що інший масив анортозиту, розташований приблизно за 60 кілометрів на північ, колись був частиною тієї самої структури. Тектонічні сили могли розтягнути й розділити її на окремі фрагменти. Однак ця версія потребує подальшого вивчення.
Чому ці скелі важливі для дослідження Місяця?
Анортозит на Землі цікавий не лише своєю давньою історією. Подібні породи допомагають ученим краще зрозуміти, як формувався Місяць понад 4 мільярди років тому.
За однією з провідних наукових моделей, ранній Місяць був вкритий океаном розплавленої породи. Коли він охолоджувався, певні мінерали кристалізувалися й накопичувалися поблизу поверхні, утворюючи первісну кору. Саме з цим процесом пов’язують походження анортозиту в місячних височинах.
Зразки таких порід астронавти місій «Аполлон» доставили на Землю, але їхня кількість обмежена. Тому земні поклади дають змогу досліджувати схожі геологічні процеси без необхідності отримувати нові зразки з Місяця.
Масив Саріріакі — ще одне нагадування про те, що незвичайні ландшафти нашої планети можуть зберігати ключі до історії інших небесних тіл. А породи, які здаються шматочками Місяця на Землі, насправді розповідають про драматичне минуле самої нашої планети.