Китай десятиліттями висаджував дерева, щоб зупинити наступ пустель, відновити ґрунти та допомогти у боротьбі зі змінами клімату. Лісовий покрив країни зріс приблизно з 10% у 1949 році до понад 25% сьогодні — територія нових лісів за площею приблизно відповідає Алжиру.
Здавалося б, це беззаперечний екологічний успіх. Але нове дослідження показало несподіваний побічний ефект: мільярди дерев змінили те, як вода переміщується територією Китаю. І проблема в тому, що вода після цього не обов’язково залишається там, де її найбільше потребують.
Дерева буквально «перекачують» воду
Дослідники проаналізували період із 2001 до 2020 року та виявили, що зміни рослинного покриву зменшили доступність прісної води для людей і екосистем у східній мусонній зоні та посушливих регіонах північного заходу.
Разом ці території займають близько 74% площі Китаю. Водночас на Тибетському нагір’ї, яке охоплює решту території країни, доступність води зросла. На думку авторів роботи, масштабне озеленення Китаю фактично почало змінювати сам водний цикл. Особливо помітним цей ефект став після відновлення екосистем на Лесовому плато.
Чому більше дерев — не завжди більше води?
На перший погляд це звучить дивно. Адже дерева асоціюються з вологою, дощами та здоровими екосистемами. Але рослини не лише отримують воду — вони активно повертають її в атмосферу. Відбувається це через випаровування з поверхні та ґрунту і транспірацію, коли рослини виділяють воду через листя. Разом ці процеси називають евапотранспірацією.
І тут дерева мають особливу роль. Їхнє коріння може проникати значно глибше, ніж коріння трави, тому під час посухи дерева здатні діставати воду з глибших шарів ґрунту. Потім частина цієї води повертається в атмосферу. Тобто ліс може посилити рух води в системі — але це зовсім не означає, що більше води залишиться на місці.
Вода може полетіти за тисячі кілометрів
Саме тут починається найцікавіша частина дослідження. Вода, яку рослини випустили в атмосферу, не обов’язково повертається дощем над тією самою територією. Повітряні потоки можуть переносити атмосферну вологу на величезні відстані — до 7000 кілометрів.
Тому регіон, який активно висаджує ліси, фактично може впливати на опади далеко за межами власних кордонів. Іншими словами, посадивши дерева в одному місці, можна змінити те, де зрештою випаде частина води.
Евапотранспірація зросла швидше за опади
Щоб з’ясувати масштаб ефекту, науковці поєднали дані про випаровування і транспірацію, опади та зміни землекористування з моделлю переміщення атмосферної вологи. Результат виявився показовим: евапотранспірація загалом зростала швидше, ніж кількість опадів.
Це означає, що частина додаткової води залишала поверхню та переходила в атмосферу, але не поверталася дощем поблизу того самого місця. У східній мусонній зоні розширення лісів посилювало евапотранспірацію. В інших регіонах аналогічний ефект спостерігався через відновлення луків.
А помітне збільшення опадів дослідники зафіксували передусім над Тибетським нагір’ям. Тож водний цикл справді став активнішим, але це не означало рівномірного збільшення доступної води.
Найбільша проблема — північ Китаю
Для Китаю ця історія особливо важлива через уже наявний дисбаланс. Північна частина країни має приблизно 20% водних ресурсів, але саме там проживає близько 46% населення і розташовано близько 60% орних земель. Тобто води тут і без того недостатньо.
Китай уже реалізує масштабні проєкти, щоб перерозподілити водні ресурси. Але автори дослідження попереджають: якщо не враховувати вплив масштабного озеленення на атмосферну вологу, оцінки водного балансу можуть бути неповними.
«Велика зелена стіна» працює вже понад 40 років
Один із наймасштабніших природоохоронних проєктів Китаю — так звана Велика зелена стіна. Її почали створювати ще у 1978 році, щоб стримати поширення пустель на півночі країни. У листопаді 2024 року Китай завершив висаджування останньої ділянки приблизно 3046-кілометрового лісового поясу навколо Такла-Макана — найбільшої пустелі країни.
Ще два великі проєкти стартували у 1999 році. Програма Grain for Green стимулювала фермерів перетворювати частину орних земель на ліси та пасовища. Інша програма була спрямована на захист природних лісів і обмеження вирубування. Масштаб справді вражає: китайські програми відновлення рослинності забезпечили близько 25% глобального чистого приросту площі листя у 2000–2017 роках.
Але дерева дали Китаю й інші переваги
Було б неправильно робити висновок, що Китай «даремно» висаджував дерева. Саме дослідження цього не стверджує. Відновлення рослинності допомагає захищати ґрунти, стримувати поширення пустель і захищати дороги, сільськогосподарські угіддя та населені пункти від піску. Є й позитивний ефект для клімату.
Дослідження, опубліковане у січні 2026 року, показало, що озеленена територія навколо Такла-Макана тепер поглинає більше вуглекислого газу, ніж виділяє. Тобто ця зона стала нетто-поглиначем CO₂. Втім, проблеми нікуди не зникли: частина висаджених дерев погано переживає посушливі умови, а пилові бурі все ще можуть досягати Пекіна навесні.
Головний урок зовсім не в тому, що дерева — це погано
Насправді нова робота показує набагато цікавішу річ. Зміна рослинного покриву — це не просто зміна ландшафту. Вона може перебудовувати водний цикл цілих регіонів. Тому одна й та сама програма озеленення може бути дуже корисною з погляду боротьби з ерозією чи поглинання CO₂, але водночас створювати додаткове навантаження на місцеві водні ресурси.
І це важливо не лише для Китаю. Якщо масштабне відновлення лісів та луків змінює рух атмосферної вологи настільки сильно, як показало це дослідження, подібні ефекти можуть існувати й в інших країнах — просто їх поки що не всюди виміряли.
Іноді посадити дерево — означає не просто змінити місце, де воно росте. Це означає втрутитися у складну систему, яка може перенести воду на тисячі кілометрів.
