Новий аналіз давньої ДНК дозволив ученим зазирнути у життя мешканців Шимао — одного з найзагадковіших поселень пізнього неоліту в Китаї. Генетичні дослідження показали, звідки походили люди цього стародавнього міста, як була організована їхня родова система та хто міг ставати жертвою ритуальних обрядів.
Результати масштабного дослідження, опублікованого в журналі Nature, допомогли отримати відповіді на питання, які археологічні знахідки не могли повністю пояснити. Вчені з’ясували, що населення Шимао мало переважно місцеве походження, підтримувало широкі зв’язки з іншими регіонами Китаю, а суспільство було побудоване за принципом чоловічої родової лінії.
Загадкове місто на півночі Китаю
Шимао — це величезне кам’яне поселення, розташоване у провінції Шеньсі на півночі Китаю. Воно існувало приблизно 4200–3700 років тому і вважається одним із найважливіших центрів пізнього неоліту в регіоні.
Площа міста становила близько чотирьох квадратних кілометрів. Воно мало потужні кам’яні укріплення, окремі функціональні зони та ознаки складної соціальної структури. Археологи раніше знаходили тут докази масштабних ритуалів, зокрема людських жертвоприношень, однак багато деталей залишалися загадкою.
Дослідники під керівництвом професорки Цяомей Фу з Інституту палеонтології хребетних і палеоантропології Китайської академії наук протягом 13 років аналізували геноми 169 давніх людей із Шимао, сусідніх поселень та регіону південного Шаньсі. До остаточного аналізу увійшли дані 144 генетично не пов’язаних між собою людей.
Мешканці Шимао були переважно місцевого походження
Генетичний аналіз показав, що жителі Шимао не були прибульцями з далеких земель, як припускали деякі попередні теорії. Основу населення становили місцеві групи, які жили в цьому регіоні приблизно за тисячу років до появи міста.
Вчені також виявили зв’язок із культурою Яншао — однією з найвідоміших неолітичних цивілізацій басейну Хуанхе. Це свідчить про тривалу культурну та генетичну спадковість у регіоні.
Водночас Шимао не був ізольованим центром. Його мешканці мали контакти з іншими давніми спільнотами, зокрема з населенням культури Таосі на півдні Шаньсі, степовими групами Юмінь та землеробськими громадами південного Китаю.
Ці зв’язки показують, що навіть тисячі років тому між різними регіонами існували складні мережі обміну людьми, культурою та технологіями.
Жертвами біля міських воріт переважно були чоловіки
Одним із найбільш несподіваних відкриттів стало дослідження людських останків біля Східних воріт Шимао. Там археологи раніше виявили близько 80 людських черепів — найбільшу таку колекцію в Китаї до періоду династії Шан.
Раніше існувала думка, що серед жертв могли переважати жінки. Проте ДНК-аналіз показав протилежне: дев’ять із десяти похованих біля Східних воріт людей були чоловіками.
Водночас жіночі останки частіше зустрічалися в елітних похованнях, зокрема в районах Хуанченгтай та Ханьцзягедань. Це свідчить, що ритуальні практики Шимао були не випадковими, а мали чітку організацію та залежали від статі й соціального статусу.
Суспільство, побудоване навколо чоловічих родів
Генетичні дані також дозволили реконструювати родинні зв’язки мешканців Шимао протягом чотирьох поколінь.
Виявилося, що суспільство базувалося на патрилінійній системі — тобто походження та належність до роду визначалися через чоловічу лінію. Також дослідники знайшли ознаки патрилокального устрою, коли після одруження сім’я зазвичай залишалася жити в громаді чоловіка.
Це дає перші прямі генетичні докази того, як могли формуватися владні структури, еліти та спадкові групи у стародавніх суспільствах Східної Азії.
ДНК змінює уявлення про перші складні держави Китаю
Дослідження Шимао показує, що ранні цивілізації Китаю розвивалися не лише завдяки технологіям чи сільському господарству. Важливу роль відігравали соціальні структури, родові зв’язки та контроль над ритуалами.
Давня ДНК відкрила нову сторінку в історії цього загадкового міста: Шимао було не просто великим поселенням із кам’яними стінами, а складним суспільством із власною системою влади, традиціями та міжрегіональними зв’язками.
Генетичні дослідження поступово дозволяють відновити життя людей, які жили тисячі років тому, і показують, наскільки розвиненими могли бути цивілізації задовго до появи відомих історичних держав.