Раптова різноманітність патогенів в озері Танганьїка збіглася з появою в ньому радіоактивного різновиду заліза, який на Землі практично не зустрічається, зате повсюдно поширений у космосі — утворюється внаслідок вибухів наднових зірок. Ще 2004 року астрономів зацікавила знахідка в піднятих з дна Тихого океану осадових породах: у них виявилося залізо-60 — радіоактивний ізотоп із періодом напіврозпаду близько 2,6 мільйона років. Він відомий позаземним походженням — такі атоми формуються в речовині, що розлітається, «вмираючої» зірки, так званої наднової. Насправді, можна сказати, майже третина всього, що занесено до таблиці Менделєєва — продукти саме цих подій у космосі.
Згодом вчені дійшли висновку, що приблизно 2,7 мільйона років тому десь порівняно неподалік Сонячної системи спалахнув черговий надновий, і розкиданий нею радіоактивний пил бомбардував нашу планету сотні тисяч років поспіль. Нагадаємо, вибух надновий – різке скидання зовнішніх шарів масивного світила, яке витратило своє термоядерне паливо і таким чином завершило основний «життєвий» цикл.
Посеред хмари цього вибуху залишається колишнє зіркове ядро, що стиснулося до мізерних розмірів у десятки кілометрів. Залежно від початкової маси всієї зірки це ядро або колапсує до стану надщільного згустку субатомних частинок і стає так званою нейтронною зіркою, або провалюється в просторі-часі – перетворюється на чорну дірку. За зразковими підрахунками астрономів, десь у нашій Галактиці таке відбувається приблизно кожні 50 років.
Особливо цікаво стало після аналізу древніх порід із дна африканського озера Танганьїка — одного з найбільших та найглибших на планеті. Для мешканців континенту це завжди було найважливішим джерелом прісної води та їжі. З’ясувалося, що якраз приблизно 2,5 мільйона років тому водоймище спіткало епідеміологічне лихо — стався різкий сплеск різноманітності вірусів, що вражають рибу.
Фахівці припускають, що це результат мутацій під впливом космічної радіації. Щобільше, «відбитки», що збереглися, і на дні озера, і в океанічній корі показують: радіоактивний різновид заліза потрапляв на Землю і до передбачуваного вибуху наднової — приблизно шість або шість з половиною мільйонів років тому. Нещодавно це зіставили астрофізики з Каліфорнійського університету в Санта-Крузі (США). У статті для журналу The Astrophysical Journal Letters вони пояснили, що такими є неминучі особливості «життя в міхурі».
Приблизно шість з половиною мільйонів років тому Сонячна система виявилася всередині великої розрідженої хмари міжзоряної речовини, яка поширилася на 900 з лишком світлових років і отримала назву Місцевого міхура. Ця хмара – результат цілого феєрверку наднових, які спалахували одна за одною. Тобто міхур якраз і складається з речовини зірок, що перегоріли.
Вчені вважають, що саме в момент входження до нього Землі наша біосфера отримала «першу партію» радіоактивного заліза, а 2,5 мільйона років тому, мабуть, насправді десь поруч вибухнула ще одна зірка. Астрономи навіть мають підозри, де саме — в одній із двох найближчих зіркових асоціацій: або в OB-асоціації Скорпіона — Центавра приблизно в 450 світлових роках від нас, або в розташованій вдвічі ближче Асоціації Тукана — Годин.
Дослідники схиляються до першого варіанта. У них навіть є кандидат у «винуватці» завданих земній природі збитків — зараз у тисячі з невеликим світлових років від нас пульсар (тобто нейтронна зірка) PSR J1932+1059. За розрахунками, він виник під час вибуху своєї батьківської зірки приблизно три мільйони років тому, а отже, за віком у принципі підходить як «підозрюваний».
До речі, це так звана зірка, що тікає, — вона розігналася до «турбошвидкостей», які дозволяють подолати тяжіння галактики і вилетіти з неї геть. А траєкторія пульсара показує, що колись його зірка-прабатько полягала у подвійній системі з ще однією «втікачкою» — Дзетою Змієносця. На думку вчених, під час вибуху наднової вони обидві і розігналися. Примітно, що саме в ті часи, на межі неогену та четвертинного періоду на Землі взагалі відбулися великі зміни: почалася епоха заледенінь, знизився рівень Світового океану, скоротилася площа лісів, у тропіках вимерло багато ссавців. Але все це виявилося на користь першим представникам роду Homo, предкам людей, адже вони отримали більше свободи пересування відкритими просторами.