Молекулярні хмари складаються переважно з молекулярного водню та інших молекул, а також космічного пилу. Ці щільні хмари, що часто охоплюють простір у сотні світлових років, є місцями народження зірок та планетних систем. З температурами, які зазвичай становлять від 10 до 50 градусів Кельвіна, та щільністю від сотень до мільйонів молекул на кубічний сантиметр, молекулярні хмари значно щільніші, ніж навколишнє міжзоряне середовище. Гравітація зрештою призводить до колапсу щільніших областей у цих хмарах, утворюючи протозірки, які еволюціонують у нові зоряні системи.
Вчені під керівництвом Блейкслі Беркхарта з Університету Рутгерса виявили “Еос” – величезну молекулярну водневу хмару, яка є однією з найбільших і найближчих структур до нашої Сонячної системи. Це знакове відкриття примітне тим, що є першою молекулярною хмарою, виявленою за допомогою випромінювання далекого ультрафіолетового світла, а не традиційних методів виявлення. Названа на честь грецької богині світанку, Еос є значним проривом у методах спостереження та відкриває нові шляхи для вивчення молекулярних структур у космосі, як опубліковано в Nature Astronomy.
Новий підхід команди дозволив їм виявити флуоресценцію хмари, що є результатом світіння молекул водню безпосередньо, а не за допомогою традиційних методів виявлення. Незважаючи на свою близькість до нашої Сонячної системи, Еос не становить загрози для Землі, а натомість надає дослідникам цінну можливість вивчати властивості міжзоряного середовища зблизька. Ця близька газова хмара є важливою сировиною для майбутнього зореутворення та пропонує унікальне розуміння цих процесів завдяки своїй доступності для детального спостереження.
Розташована приблизно за 300 світлових років від Землі на краю Місцевої Бульбашки, хмара Еос у формі півмісяця охоплює небо приблизно на 40 супутників, а її маса в 3400 разів перевищує масу нашого Сонця. Вчені прогнозують, що вона випарується приблизно через 6 мільйонів років. Хмару було виявлено за допомогою далекого ультрафіолетового спектрографа FIMS-SPEAR на борту корейського супутника STSAT-1, який виявив її молекулярну водневу флуоресценцію.
Це відкриття демонструє цінність використання нових методів спостереження, оскільки ця молекулярна воднева хмара залишалася прихованою, оскільки вона здебільшого «CO-темна», позбавлена хімічних сигнатур, виявлених звичайними методами. За словами провідного дослідника Блейкслі Беркхарта, атоми водню в Еос подорожували протягом 13,6 мільярдів років з моменту Великого вибуху, перш ніж утворити цю сусідню хмару.
Член команди Тавіша Дхармавардена висловила здивування з приводу безпосереднього спостереження молекулярного водню, який раніше вважалося важким для виявлення. Тим часом команда Буркхарта також, я маю сказати, потенційно ідентифікувала деякі з найвіддаленіших молекулярних воднів за допомогою космічного телескопа Джеймса Вебба, фактично виявивши як найближчі, так і найдальші молекули водню від нашого Сонця. Джерело