У пошуках сигналів від позаземних цивілізацій вчені вирішили зосередитися не на цілеспрямованих посланнях до людства, а на випадкових «витоках інформації» з міжпланетного простору гіпотетичних систем. За розрахунками, у певні моменти до нас можуть доходити сигнали чужого космічного зв’язку. Втім, і ми самі мимоволі «світимося» у глибокому космосі завдяки регулярному радіообміну із марсіанськими та іншими зондами.
Лише на орбіті навколо Марса зараз працюють шість космічних апаратів, з якими щодня відбувається понад десяток сеансів зв’язку. У Сонячній системі також функціонують навколомісячні супутники, апарат «Юнона», що досліджує Юпітер, зонд BepiColombo, який прямує до Меркурія, сонячні обсерваторії та щонайменше три апарати, спрямовані до різних астероїдів.
Зв’язок із усіма цими місіями забезпечує система далекого космічного зв’язку DSN (Deep Space Network). Вона складається з трьох комплексів наземних антен, розташованих у США, Іспанії та Австралії. І ця інфраструктура має одну цікаву побічну особливість: усі радіосигнали, що використовуються для міжпланетної комунікації, неминуче розлітаються й у міжзоряний простір.
Нещодавно вчені з Університету штату Пенсільванія (США) та Лабораторії реактивного руху NASA у статті для The Astrophysical Journal Letters пояснили, як саме це відбувається, і запропонували розглянути картину з «протилежної» точки зору: уявити собі такі самі випадкові «витікання» радіосигналів гіпотет.
Дослідники нагадують, що радіосигнал поширюється у вигляді конуса. «Стоячий» на його шляху приймач уловлює повідомлення, однак не перекриває подальший рух потоку: усе, що пройшло повз нього по обидва боки, продовжує поширюватися далі в космос.
У будь-якому випадку сигнал рухається вздовж лінії, що з’єднує дві планети — Землю та Марс, Землю та Юпітер тощо. Це означає, що його можуть випадково «почути» розумні істоти на далекій екзопланеті, яка під час руху власною орбітою навколо зірки регулярно опиняється на цій лінії.
Якою б не була конфігурація, наприклад, Землі й Марса, їхній зв’язок завжди проходитиме приблизно в тій самій площині, де обертаються всі планети Сонячної системи, — площині екліптики. Отже, випадкові міжпланетні сигнали людства поширюються саме в цій площині. На небесній сфері вона відповідає зодіакальним сузір’ям. Виходить, що інформація про нас мимоволі «витікає» у напрямку саме цих ділянок неба.
Астрономи наголошують: цю ідею варто розвинути. Якщо уявити, що ми самі отримуємо такий ненавмисний сигнал від іншої цивілізації, то для його виявлення потрібно, аби десь у глибинах Всесвіту населений інопланетянами світ і його сусідня планета опинилися на одній лінії з нами.
Насправді такі конфігурації екзопланет вже відомі: інші світи найчастіше виявляють і далі розглядають під час їх проходження диском батьківської зірки, і деякі системи ми спостерігаємо «з ребра», тобто знаходимося хоча б більш-менш у площині їхньої екліптики. Тому планети в них періодично вишиковуються «в шеренгу» разом із Землею. Один із таких прикладів — система TRAPPIST-1 із її сімома землеподібними планетами.
Вченим вдалося підрахувати, що за умови існування в подібній планетній системі технологічно розвиненого суспільства, у момент сприятливого взаємного розташування планет сучасна земна техніка вже здатна вловити випадкові штучні сигнали з відстаней до семи парсеків — це приблизно 23 світлові роки. За підрахунками дослідників, у межах цього радіуса розташовано 128 зірок та коричневих карликів. У деяких із цих систем уже відомо кілька десятків екзопланет, серед яких є й світи з твердою поверхнею.