Попри те, що поверхня Венери нагадує справжнє пекло з неймовірно високою температурою та тиском, верхні шари її атмосфери вражають відносною м’якістю умов. Планета, яка зазвичай вважається непридатною для життя через 95% вуглекислого газу в атмосфері, температуру близько 464 ºC і тиск, утричі більший за земний, все ж може приховувати середовище, де основи життя здатні існувати.
Дослідники з Массачусетського технологічного інституту (MIT) приділяють увагу саме цій «помірній зоні» Венери. Верхні шари атмосфери планети мають температуру від 0 до 50 ºC, що робить їх значно комфортнішими порівняно з поверхнею. У цих умовах можливі органічні реакції навіть у сильнокислому середовищі, представленому сірчаною кислотою. Раніше MIT підтвердили, що основи життя — азотисті основи нуклеїнових кислот, амінокислоти та дипептиди — здатні залишатися стабільними у такій кислому середовищі.
Нові дослідження, опубліковані у журналі Molecules, зосередилися на пошуку складніших молекулярних структур, здатних протистояти руйнуванню в сірчаній кислоті. Зокрема, вчені вивчали циклопентанову структуру як аналог деоксирибози — п’ятичленного кільця, яке формує каркас ДНК. Виявилося, що циклопентан може успішно замінювати деоксирибозу у деяких нуклеотидних основах, що відкриває нові перспективи для розуміння можливості існування життя у верхніх шарах Венери.
Це дослідження набуває особливого значення на фоні 2020 року, коли в хмарах Венери було виявлено фосфін — газ, який на Землі є біосигнатурою анаеробного життя. Хоча складна органічна хімія сама по собі не є доказом життя, її наявність у планетарному середовищі створює необхідну передумову для його можливості.
За словами авторів роботи, ключовим завданням є пошук хоча б однієї стійкої молекули, яка могла б виконувати функції генетичного полімеру в умовах сірчаної кислоти. Це, у свою чергу, стимулюватиме нові космічні місії для прямого дослідження атмосфери Венери та пошуку ознак життя. Так, поступове складання уявлень про те, як могло б виглядати мікробне життя на Венері, робить цю планету несподівано перспективним об’єктом для подальших досліджень у нашій Сонячній системі.