За допомогою тривимірного комп’ютерного моделювання астрономи підібрали параметри об’єкта через падіння якого на екваторі Плутона з’явилася світла «крапля». Щобільше, з нових обчислень виходить, що підлідного океану на далекій планеті, швидше за все, немає.
Коли космічний зонд «Нові горизонти» надіслав знімки зближення з Плутоном у 2015 році, всі одразу звернули увагу на «серце» на боці карликової планети. Тут зіграли роль ракурс і людську уяву. Насправді явно виділяється лише половинка фігури — біла «крапля» рівнини Супутника. У довжину з «хвостиком» вона сягає двох тисяч кілометрів, завширшки — 1,2 тисячі кілометрів. Особливо впала в очі її «гладкість» — ніби це лід на поверхні рідкого океану.
Припущення про рідкий океан підкріплювало і положення рівнини Супутника – трохи північніше екватора. Якби Плутон був повністю твердим тілом, то така велика «дірка» спровокувала б поворот карликової планети. Поглиблення змістилося б до найближчого полюса. Натомість воно знаходиться на протилежній стороні від Харона, який за масою лише на порядок менший за Плутон. Усе це свідчить у тому, що у рівнині Супутника ховається більше маси, а чи не менше.
При цьому сама форма рівнини Супутника вкрай схожий слід від зіткнення з масивним об’єктом. Вчені намагалися довести це за допомогою комп’ютерного моделювання. У них вийшло, що 400-кілометровий об’єкт міг утворити 800-кілометровий кратер у лобовому зіткненні. Але отримати форму «краплі» у двомірних моделях не вдалося. У новій роботі дослідники використали тривимірне моделювання. Стаття з результатами опублікована в журналі Nature Astronomy.