Упродовж двох десятиліть дослідники з University of Yamanashi в Японії намагалися з’ясувати, чи здатні ссавці існувати через безперервне клонування без статевого розмноження. Під керівництвом генетика Sayaka Wakayama вони розпочали експеримент ще у 2005 році, коли вперше клонували одну самку миші, а згодом багаторазово повторювали процес, створюючи покоління клонів одне за одним.
У результаті вчені отримали понад 1200 мишей, пройшовши через 57 поколінь повторного клонування. На перших етапах тварини практично не відрізнялися від оригіналу, а ефективність клонування навіть зростала. Це дало підстави припускати, що теоретично процес можна відтворювати нескінченно.
Однак із часом ситуація почала змінюватися. Генетичні мутації поступово накопичувалися, а здатність клітин виправляти хромосомні порушення знижувалася. Після приблизно 25-го покоління почали фіксувати втрату Х-хромосоми та збільшення кількості шкідливих мутацій. До 57-го покоління частота таких змін майже подвоїлася.
Кульмінацією став 58-й цикл клонування, коли новонароджені миші не виживали — вони гинули вже наступного дня після народження. Це стало першим науковим підтвердженням того, що серійне клонування ссавців має межу, пов’язану з накопиченням генетичних дефектів.
Дослідники пов’язують отримані результати з так званою теорією «храповика Мюллера», яка передбачає, що в безстатевих лініях поступово накопичуються шкідливі мутації, що зрештою призводить до виродження популяції. Водночас експеримент показав, що навіть сильно змінені клони можуть залишатися життєздатними протягом багатьох поколінь, якщо вони розмножуються статевим шляхом.
Коли нащадків клонованих мишей схрещували зі звичайними особинами, їхня здатність до розмноження частково відновлювалася, а розмір потомства нормалізувався у наступних поколіннях.
Результати дослідження, опубліковані в журналі Nature Communications, підтверджують ключову роль статевого розмноження для довгострокового виживання видів. Вчені підкреслюють, що хоча клонування залишається перспективною технологією, воно має фундаментальні обмеження, які неможливо ігнорувати при спробах відтворення або збереження видів у майбутньому.