Китай давно асоціюється з мегапроєктами. Найбільша у світі гребля, одна з найбільших мереж швидкісних залізниць, гігантські вітрові та сонячні електростанції — усе це стало символами інженерних амбіцій країни. Але поряд із будівництвом Китай понад чотири десятиліття реалізовував ще один грандіозний проєкт — масове озеленення.
У 1978 році влада розпочала створення так званої Тризональної лісозахисної смуги (Three-North Shelterbelt), яку часто називають «Великою зеленою стіною». Її метою було стримати поширення пустель, зменшити пилові бурі та захистити ґрунти від ерозії. До 2024 року, за офіційними повідомленнями, основні роботи було завершено.
Ліси виросли, але з’явився новий виклик
За цей час площа лісів у Китаї збільшилася приблизно на 300 тисяч квадратних кілометрів, а загальна лісистість країни зросла з 10% у 1949 році до близько 25% у 2024-му. За оцінками, з початку 1980-х у Китаї було висаджено близько 78 мільярдів дерев.
Однак нове дослідження, опубліковане в журналі Earth’s Future, показало: настільки масштабне озеленення вплинуло не лише на ландшафт, а й на кругообіг води.
Науковці з Тяньцзінського університету, Китайського сільськогосподарського університету та Утрехтського університету проаналізували зміни між 2001 і 2020 роками. Вони дійшли висновку, що збільшення рослинності зменшило доступність водних ресурсів у двох ключових регіонах — східній мусонній зоні та північно-західних посушливих районах. Разом ці території займають майже три чверті площі Китаю.
Чому дерева можуть «забирати» воду
Головний механізм — еватранспірація. Це поєднання двох процесів: випаровування води з поверхні ґрунту та транспірації, коли рослини виділяють водяну пару через листя.
Чим більше дерев, тим більше вологи повертається в атмосферу. У деяких випадках це може збільшувати кількість опадів, але не обов’язково там, де ця вода найбільше потрібна.
Дослідники встановили, що частина вологи почала активніше переноситися в бік Тибетського плато, де водні ресурси навіть зросли. Натомість східний і північно-західний Китай втратили частину доступної води, причому найбільші втрати зафіксовано саме на посушливому північному заході.
Не всі типи озеленення однаково корисні
Вчені також звернули увагу на те, що різні зміни землекористування дають різний ефект. Наприклад, перетворення луків на ліси збільшує випаровування і може сприяти утворенню опадів, але водночас зменшує кількість води, яка залишається доступною в річках, ґрунтах і водосховищах.
Інші програми озеленення, зокрема Grain for Green та Natural Forest Protection Program, також зробили внесок у ці гідрологічні зміни.
Проблема в тому, де саме бракує води
Особливу тривогу викликає те, що водні ресурси Китаю розподілені дуже нерівномірно. Північні регіони країни містять близько 46% населення і понад половину орних земель, але мають лише 20% доступної води. Саме там потреба у воді для міст, промисловості та сільського господарства є найбільшою.
Тому навіть позитивні з точки зору боротьби з опустелюванням лісові проєкти можуть створювати додатковий тиск на водні ресурси.
Урок для майбутніх кліматичних проєктів
Дослідження не ставить під сумнів користь лісів загалом. Дерева поглинають вуглекислий газ, захищають ґрунти, зменшують пилові бурі та підтримують біорізноманіття. Але автори наголошують: великі програми відновлення лісів потрібно планувати з урахуванням водного балансу, а не лише площі насаджень.
На думку дослідників, зміни рослинного покриву можуть фактично перерозподіляти воду між регіонами. Це означає, що лісовідновлення і управління водними ресурсами мають розглядатися як єдина система.
Китайський досвід показує важливий урок для всього світу: навіть екологічні мегапроєкти можуть мати складні побічні ефекти. Висадити мільярди дерев — недостатньо. Потрібно також розуміти, як ці дерева змінюють атмосферу, опади та доступність води для людей і екосистем.