Те, що століттями приховували густі тропічні ліси, тепер можна побачити з повітря і навіть із космосу. Сучасні лазерні та радарні системи здатні проникати крізь лісовий покрив і показувати те, що раніше було приховане від сторонніх очей.
Але вчені попереджають: можливість щось побачити ще не означає, що це потрібно картографувати.
Дослідники з Франції, Аргентини, Бразилії, Філіппін та Німеччини закликали переглянути підхід до дистанційного зондування тропічних лісів. У статті, опублікованій у Nature Ecology & Evolution, вони ставлять незручне запитання: чи всі ліси взагалі мають бути нанесені на карту?
Ліс, який століттями приховував людей
Для багатьох спільнот ліс був не просто місцем проживання, а своєрідним захистом від зовнішнього світу.
У різні історичні періоди люди ховалися в лісах від рабства, колоніальної влади та переслідувань. У Південній Америці виникали поселення втікачів із рабства, відомі як маруни, кіломбоси та паленке. На Філіппінах деякі громади чинили опір іспанській колонізації, а в Конго приховані поселення допомагали місцевому населенню уникати бельгійського контролю.
І частина таких спільнот існує досі. Тепер технології, які можуть допомагати захищати ці території, водночас здатні розкрити їхнє розташування стороннім.
«Відкриття», про яке місцеві вже знали
Лідарні системи вже дозволили побачити під кронами тропічних лісів величезні мережі стародавніх поселень і земляних споруд. Наприклад, у західній Амазонії таким способом виявили близько 20 тисяч давніх об’єктів. Але дослідники наголошують: для місцевих громад це не обов’язково було відкриттям.
Точна карта може показати стороннім, де розташовані поселення, дороги, ресурси або інші важливі об’єкти. Після цього можуть виникнути ризики мародерства, посилення державного контролю, незаконного видобутку, вирубування лісу чи захоплення земель.
Водночас та сама технологія може працювати й навпаки. Місцеві громади вже використовують дистанційне зондування, щоб створювати власні карти та доводити свої права на території, яким загрожують видобувні компанії, лісозаготівля або земельні конфлікти.
Найважливіше рішення треба прийняти до польоту
Автори дослідження вважають, що дозвіл на проведення зйомки — далеко не єдине питання. Перед запуском супутника або польотом літака потрібно з’ясувати, хто володітиме отриманими даними, хто матиме до них доступ і чи можуть вони нашкодити людям, яких видно на карті.
Чим точнішими стають системи, тим більше деталей вони можуть показати. Іноді — настільки багато, що зображення фактично стає способом спостереження за життям людей. Тому вчені пропонують у деяких випадках навмисно зменшувати роздільну здатність або взагалі залишати окремі території некартографованими.
Навіть карта має свій вуглецевий слід
Є ще одна проблема, про яку легко забути. Картографування лісів потребує величезних обсягів ресурсів. Супутники потрібно запустити, літаки мають годинами літати над територіями, а потім отримані терабайти інформації потрібно обробити, зберегти та передати.
За оцінками авторів, лише робота системи GEDI на Міжнародній космічній станції у 2018–2020 роках була пов’язана приблизно з 13 тисячами тонн CO₂-еквіваленту. А масштабування повітряного лідарного картографування на весь тропічний лісовий пояс могло б створити вуглецевий слід у сотні тисяч тонн CO₂-еквіваленту.
Це не означає, що технологія шкідлива сама по собі. Навпаки, вона може допомагати захищати ліси та права місцевих громад. Але дослідники пропонують змінити саму логіку роботи: перед тим як запитувати «як ми можемо це картографувати?», варто запитати «чи потрібно нам це картографувати взагалі?»
І, можливо, найсучасніша технологія спостереження за лісами в майбутньому навчиться не лише бачити більше — а й розуміти, коли краще не дивитися.