15 тисяч «вбивць міст»: чому людство знає про загрозу, але не бачить її
Майже 15 тисяч астероїдів, здатних знищити велике місто, досі не нанесені на карту. Астрономи впевнені, що вони існують. Проблема в тому, що їх поки що не видно.
Про це 14 лютого 2026 року на щорічній конференції American Association for the Advancement of Science у Фініксі заявила виконувачка обов’язків офіцера планетарної оборони NASA Келлі Фаст. За її словами, різниця між розрахунковою та реально виявленою кількістю навколоземних астероїдів діаметром понад 140 метрів залишається серйозною прогалиною в системі захисту планети.
«Це не дає мені спати вночі», — зізналася вона.
Проблема «перепису» астероїдів
Станом на сьогодні астрономи каталогізували близько 10 тисяч навколоземних астероїдів діаметром понад 140 метрів. Проте математичні моделі, засновані на темпах відкриттів і розподілі орбіт, вказують: загальна кількість таких об’єктів може становити приблизно 25 тисяч.
Тобто близько 15 тисяч залишаються невиявленими.
Це не фантазія і не сенсація — це статистика. Вчені спостерігають частину популяції й на її основі екстраполюють повну картину. Але поки об’єкт не знайдено, неможливо сказати, де саме він перебуває і чи становитиме загрозу в майбутньому.
Що означає «вбивця міста»?
Астероїд діаметром 140 метрів при падінні на Землю може вивільнити енергію, еквівалентну сотням ядерних вибухів. У разі удару по суші це означало б повне знищення великого міста. Якщо ж об’єкт впаде в океан — можливі руйнівні цунамі регіонального масштабу.
Водночас важливо: наразі немає відомих астероїдів такого розміру, які б загрожували Землі в найближчому майбутньому. Йдеться не про конкретну неминучу катастрофу, а про обмежені можливості спостереження.
Чому ми їх не бачимо?
Головна проблема — геометрія орбіт. Багато потенційно небезпечних астероїдів наближаються до Землі з боку Сонця. Наземні телескопи працюють із відбитим світлом, а сонячне сяйво створює «сліпу зону». Об’єкти стають помітними лише після того, як пролітають повз Землю — тобто занадто пізно для превентивних дій.
Рішенням можуть стати інфрачервоні телескопи, які фіксують теплове випромінювання, а не відбитий світловий потік. Саме для цього NASA готує місію NEO Surveyor, запуск якої заплановано на 2027 рік. Космічний телескоп працюватиме в інфрачервоному діапазоні та спостерігатиме саме в напрямку Сонця — там, де наземні обсерваторії безсилі.
За планом, протягом перших п’яти років місія має виявити до 65% решти небезпечних астероїдів, а за десять років — до 90%.
Ми вже вміємо відхиляти астероїди. Але…
У 2022 році NASA успішно продемонструвало технологію відхилення астероїда. Космічний апарат місії DART навмисно врізався в супутник астероїда Дідімос — Діморфос — і змінив його орбітальний період. Експеримент довів: кінетичний удар може працювати.
Однак між «можемо в принципі» і «готові прямо зараз» — велика різниця.
Наразі немає готового космічного апарата, який чекає на старт у разі реальної загрози. Розробка та запуск місії потребують років. А без раннього виявлення не буде й часу на реакцію.
Допомога з Землі
Окрім космічних місій, важливу роль відіграють нові наземні обсерваторії. З 2025 року в Чилі працює Vera C. Rubin Observatory, яка проводить регулярні ширококутні огляди неба. Вона доповнює космічні спостереження й дозволяє швидше знаходити нові об’єкти.
Міжнародна співпраця також посилюється. Координацію попереджень про можливі зіткнення здійснює United Nations Office for Outer Space Affairs разом із космічними агентствами різних країн.
Наскільки великий ризик?
Імовірність падіння 140-метрового астероїда оцінюється приблизно як одна подія на 20 тисяч років. Це не сценарій завтрашнього дня. Але й не абстрактна теорія. Планетарна оборона працює не за принципом «реагувати після удару», а за принципом «знати заздалегідь». І саме тут виникає головна проблема: більшість потенційно небезпечних об’єктів ще не знайдено.
Між статистикою і реальністю
Слова Келлі Фаст не містили прогнозів катастрофи. Вони лише зафіксували простий факт: людство знає, що у Сонячній системі існують тисячі об’єктів, здатних спричинити регіональні руйнування, але поки не знає, де саме вони перебувають.
Планетарна оборона — це гра на випередження. І питання не в тому, чи існують «вбивці міст». Питання в тому, чи встигнемо ми знайти їх раніше, ніж вони знайдуть нас.