Сьогодні вже нікого не дивує факт, що на Марсі колись текла вода. У давнину планета мала щільнішу атмосферу, річкові системи, озера й навіть океан — усе це робило її придатною для життя. Та приблизно від 4,2 до 3,7 мільярда років тому атмосфера Марса почала розвіюватися під дією сонячного вітру, і вода поступово зникла з його поверхні.
Нове дослідження вчених з Нью-Йоркського університету в Абу-Дабі показує, що Марс міг залишатися придатним для життя набагато довше, ніж вважалося раніше. Дані ровера Curiosity, який досліджує кратер Гейл, свідчать, що давні піщані дюни поступово перетворювалися на камінь через взаємодію з підземною водою.
Вчені проаналізували литифіковані відклади формації Стімсон та порівняли їх із подібними структурами у пустелях ОАЕ. Результати показують, що підземні водні системи залишили мінерали, такі як гіпс, що свідчить про тривалу присутність води на Марсі.
На основі цих відкриттів дослідники припускають, що стародавні відклади можуть містити сліди мікробного життя. Це робить кратер Гейл перспективним місцем для майбутніх місій, спрямованих на пошук слідів життя на Червоній планеті.
Дослідження опубліковане в журналі Journal of Geophysical Research – Planets і додає нові дані до розуміння того, як Марс еволюціонував від вологого світу до холодної та сухої планети, якою ми її бачимо сьогодні.