Нове дослідження вчених із Ламонт-Догерті обсерваторії Землі дало найпереконливіші докази того, що багатовікова посуха кардинально змінила життя на острові Рапа-Нуї (відомому як острів Пасхи) приблизно з 1550 року.
Команда науковців взяла зразки осадових відкладів із двох рідкісних джерел прісної води — високогірного болота Рано Арої та кратерного озера Рано Кау. Аналізуючи ізотопний склад водню у воскових покриттях листя рослин, збережених у цих осадах, дослідники змогли відтворити безперервний запис змін кількості опадів за останні 800 років. Результати показали, що кількість дощів різко зменшилася і залишалася низькою понад століття.
Стаття, опублікована в журналі Communications Earth & Environment, кидає виклик традиційній теорії «екологічного самознищення» острова, доводячи, що громади Рапа-Нуї не зникли, а навпаки — виявили дивовижну стійкість перед обличчям екстремальних кліматичних змін.
Керівник дослідження Редмонд Стайн пояснив, що використання воску з листя рослин як кліматичного індикатора дало змогу вперше кількісно оцінити масштаб посухи XVI століття. За його словами, співвідношення “важкого” та “легкого” водню у воску точно відображає вологість клімату, бо рослини засвоюють воду безпосередньо з дощу.
Отримані дані свідчать, що щорічна кількість опадів зменшилася на 600–800 міліметрів порівняно з попередніми століттями. Цей кліматичний перелом збігся зі значними культурними змінами на острові: поступовим занепадом будівництва церемоніальних платформ аху, зміщенням ритуальної активності до озера Рано Кау та появою нової соціальної системи Танґата Ману — змагання за владу через фізичну силу, а не родовід, як у часи спорудження кам’яних моаї.
Вчені наголошують, що ці результати ставлять під сумнів стару ідею про «екоцид» — нібито повне вирубування лісів та самознищення мешканців острова ще до приходу європейців. Насправді ж, слідів масового вимирання населення немає. Навпаки, громади Рапа-Нуї адаптувалися до суворих умов, шукаючи нові джерела води та змінюючи спосіб життя.
Дослідники підкреслюють, що їхня мета не в тому, щоб створити нову «моральну притчу» для сучасності, а в тому, щоб показати — історія острова набагато складніша, ніж легенда про самознищення. Посуха, ймовірно, стала потужним стресовим фактором, який вплинув на господарство, водні ресурси та структуру суспільства, але не зруйнував його.
Сьогодні науковці продовжують роботу, аналізуючи осади з болота Рано Арої, які охоплюють період майже 50 тисяч років. Це допоможе зрозуміти, як змінювалися атмосферні процеси в південно-східній частині Тихого океану — регіоні, де острів Пасхи є єдиним джерелом наземних відкладів.
Це дослідження не лише переписує історію Рапа-Нуї, а й нагадує: навіть у найсуворіших умовах людство здатне пристосовуватися, виживати й зберігати свою культуру.