Земля всіяна численними «воротами пекла». У віддаленій сибірській тундрі кратер Батагай продовжує розширюватися, залишаючись найбільшим у світі обвалом вічної мерзлоти, тоді як надзвичайно активна кальдера Масайя в Нікарагуа роками вивергає лаву й гази. Проте, поки інші вогняні провалля гуркотять, одні з найвідоміших так званих воріт пекла вперше з моменту їхнього випадкового утворення почали згасати. Експерти, які спостерігають за полум’ям усередині газового кратера Дарваза (відомого також як «Врата пекла» в Туркменістані), повідомляють, що створене людиною пекельне полум’я, схоже, нарешті вщухає після більш ніж півстоліття безперервного горіння, яке щороку знищувало мільйони кубічних метрів природного газу.
У самому серці туркменських Каракумів відоме на весь світ «Палаюче провалля» — Дарвазинський газовий кратер, більш відомий як «Врата пекла», — переживає несподіваний етап своєї історії. Понад пів століття він безперервно виривав у небо полум’я та гази, перетворившись на символ невпинного горіння й одну з найяскравіших антропогенних «ран» планети. Та, схоже, легендарний вогняний пейзаж поступово згасає.
Кратер утворився ще у 1971 році внаслідок аварійного буріння радянських геологів, які шукали поклади газу. За однією з найбільш імовірних версій, тоді бурова установка провалилася в підземну газову кишеню, і щоб уникнути масштабного викиду метану, спеціалісти підпалили витоки, розраховуючи, що газ згорить за кілька тижнів. Проте невеликий експеримент перетворився на катастрофічний феномен: вогонь палає вже понад 55 років, знищуючи мільйони кубометрів палива.
Сьогодні діаметр кратера сягає близько 70 метрів, а глибина — майже 30. Усередині температура часто перевищує 1000 градусів за Цельсієм. Це місце приваблює тисячі туристів щороку й давно стало невіддільною частиною образу Туркменістану. Але останні спостереження засвідчують, що вогняна активність значно знизилася. За словами Ірини Лур’євої, очільниці державної компанії «Туркменгаз», інтенсивність полум’я скоротилася майже утричі. Якщо раніше «Врата пекла» світилися здалеку, то нині вогонь можна побачити лише зблизька.
Дослідники пояснюють зміни як природним вичерпанням запасів газу, так і технічними заходами, які останніми роками вживалися для зменшення витоків метану. Зокрема, будуються спеціальні свердловини, покликані утримувати й перехоплювати залишки палива до того, як вони потраплять в атмосферу.
Попри відсутність точних прогнозів, усе більше ознак свідчить, що «Врата пекла» добігають кінця. Для екологів це гарна новина: менше метану — менше парникових викидів. Для історії ж це кінець цілого розділу, у якому природа й людина створили палаючий символ, що десятиліттями нагадував про крихкість технологічних рішень і силу підземних стихій.