Ґренландський льодовиковий щит, що стрімко тане, не лише піднімає рівень світового океану, а й несподівано стимулює життя в його холодних водах. Нове дослідження, підтримане NASA та опубліковане в журналі Nature Communications: Earth & Environment, показало, що талі води з найбільш активного льодовика країни — Якобсхавна (Sermeq Kujalleq) — піднімають із глибин океану поживні речовини, які живлять літні цвітіння фітопланктону, збільшуючи їх інтенсивність на 15–40%.
Щоліта під дією тепла на поверхні льодовика утворюються канали, якими вода пробивається до самого його підніжжя. Там вона з великою силою викидається в океан у вигляді прісноводного шлейфу, легшого за солону морську воду.
Підіймаючись угору, цей потік захоплює з собою з глибинні шари, багаті на нітрати та залізо — ключові «добрива» для фітопланктону. Ці мікроскопічні рослиноподібні організми, хоч і непомітні, є основою морських екосистем: вони поглинають вуглекислий газ і стають їжею для криля, риби та навіть китів.
Дослідники відзначають, що такий підйом поживних речовин особливо важливий улітку, коли після весняного цвітіння в поверхневих водах вже вичерпані більшість доступних елементів. За словами океанографа Дастіна Керролла з Університету Сан-Хосе та Лабораторії реактивного руху NASA, без комп’ютерного моделювання було б практично неможливо дослідити цей процес, адже регіон надзвичайно віддалений і прихований айсбергами розміром із міські квартали.
Для аналізу вчені використали унікальну систему моделювання ECCO-Darwin, розроблену спільно MIT та JPL. Вона обробляє мільярди вимірювань за останні три десятиліття — від температури та солоності води до тиску на дні океану. На суперкомп’ютерах NASA вчені створили детальну модель фіорду, що дозволило відтворити взаємодію фізичних, хімічних і біологічних процесів.
Результати показали, що такий «талій насос» може підживлювати фітопланктонні цвітіння, збільшуючи їхню біомасу майже на половину. Водночас виявилося, що талі води змінюють температуру та хімічний склад морської води так, що вона гірше розчиняє вуглекислий газ. Однак цей ефект компенсується тим, що сам фітопланктон інтенсивніше поглинає CO₂ під час фотосинтезу.
Науковці планують масштабувати дослідження на інші прибережні льодовики Ґренландії, яких понад 250, аби оцінити, як подібні процеси впливають на глобальний кругообіг вуглецю, морські екосистеми та рибальство. І хоча прискорене танення льодів є серйозним викликом для клімату, воно, як виявляється, може також створювати несподівані оазиси життя у крижаних водах Північної Атлантики.