Танення гренландського льоду викликає не лише занепокоєння щодо підвищення рівня світового океану, а й породжує несподівані екологічні ефекти. Нове дослідження, підтримане NASA, виявило: талі води, що стікають із гренландських льодовиків, стимулюють бурхливе зростання мікроскопічного океанічного життя — фітопланктону. Це явище може суттєво вплинути на морські екосистеми та глобальний вуглецевий цикл.
Щороку гренландський льодовий щит, товщиною понад півтора кілометра, втрачає близько 270 мільярдів тонн льоду. У розпал літа з таких гігантських льодовиків, як Якобсхавн, у прибережні води потрапляють сотні тисяч галонів прісної води щосекунди. Ця тала вода, стикаючись із солоними шарами океану, створює потужні підводні потоки, які, згідно з новими комп’ютерними моделями, здіймають із глибини поживні речовини — насамперед нітрати та залізо.
Саме ці елементи відіграють ключову роль у зростанні фітопланктону — крихітних водоростей, які слугують основою для більшості морських харчових ланцюгів. Фотосинтезуючи, фітопланктон не лише забезпечує їжею таких істот, як криль і дрібні ракоподібні, а й активно поглинає вуглекислий газ із атмосфери. Таким чином, ці невидимі організми мають величезне значення для стабільності клімату та біологічного різноманіття океану.
Щоб дослідити складну взаємодію океанічної фізики, хімії та біології, вчені з Лабораторії реактивного руху NASA в Каліфорнії та Массачусетського технологічного інституту створили суперкомп’ютерну модель ECCO-Darwin. Вона об’єднує мільярди даних, що дозволяє точно змоделювати процеси, які відбуваються у віддалених та важкодоступних водах Гренландії. Зокрема, дослідники зосередилися на фіорді біля льодовика Якобсхавн — найактивнішого в Гренландії — де гляціальний стік особливо інтенсивний.
У результаті моделювання виявилося, що талі води можуть підвищити літнє зростання фітопланктону в цьому регіоні на 15–40%. Ці дані добре узгоджуються зі спостереженнями з космосу. Наприклад, супутник NASA Aqua 16 червня 2024 року зафіксував масове цвітіння фітопланктону в Північній Атлантиці — шириною близько 800 кілометрів, на схід від Гренландії.
Однак, попри позитивний ефект на продуктивність океану, вчені не поспішають називати це добром. Адже зростання фітопланктону — лише частина складної екологічної мозаїки. Як довго триватиме цей ефект? Чи сприятиме він відновленню морських популяцій, чи навпаки — викличе нові дисбаланси в екосистемі? Поки що відповідей на ці питання немає.
Дослідження NASA демонструє, що танення льодовиків має далекосяжні наслідки — не лише руйнівні, а й парадоксально стимулюючі. І хоча ми звикли асоціювати кліматичні зміни зі зменшенням життя, іноді природа відповідає новими, неочікуваними формами пристосування. Проте, як наголошують вчені, ці зміни потребують глибшого аналізу та постійного моніторингу, щоб зрозуміти, чи стане це короткочасним спалахом життя — чи новим правилом для океану майбутнього.