Археологи вперше отримали змогу роздивитися давні татуювання з небаченою раніше точністю. За допомогою новітніх цифрових технологій вивчено зразки тілесного мистецтва на 2300-річній «крижаний мумії» з культури Пазириків, що мешкали в горах Алтаю на території сучасного Сибіру. Завдяки високоточній цифровій зйомці на рівні субміліметра вчені змогли створити тривимірну модель мумії та розкрити не лише зміст зображень, а й рівень майстерності давніх тату-майстрів.
Культура Пазириків, що належала до іраномовних кочовиків залізної доби, відома своїми багатими похованнями в умовах вічної мерзлоти. Саме ці умови дозволили зберегти фрагменти шкіри з татуюваннями, зокрема на муміфікованому тілі 50-річної жінки.
Раніше дослідження обмежувалися лише схематичними малюнками, зробленими з натури ще у XX столітті, які не передавали дрібних деталей. Тепер завдяки використанню ближньо-інфрачервоної фотографії стало можливим детально проаналізувати техніку нанесення та композицію зображень.
Татуювання Пазириків — це складні фігуральні зображення, переважно із зооморфними мотивами, які, за словами доктора Гіно Каспарі з Інституту геоантропології імені Макса Планка та Бернського університету, давно інтригували археологів. Проте донині не вдавалося однозначно відповісти, як саме вони створювалися, хто цим займався, і чи була це індивідуальна чи ритуальна практика.
Особливе відкриття принесло порівняння татуювань на правій і лівій руках мумії. Виявилося, що зображення на правій руці значно точніші, лінії — чіткіші, а композиція — продуманіша, ніж на лівій. Це дало підстави припускати, що татуювання виконували різні майстри або ж один, але на різних етапах своєї кар’єри. Таким чином дослідники отримали прямі свідчення про існування у пазириків професійних тату-майстрів, які володіли не лише технічними навичками, а й естетичним баченням, можливо, навіть проходили навчання або стажування.
Команда археологів також співпрацювала з сучасними татуювальниками, аби краще зрозуміти технічні аспекти роботи. Результати цього міждисциплінарного підходу дозволили не лише поглибити знання про конкретну мумію, а й змінити загальний підхід до дослідження доісторичного бодімодифікування.
Це дослідження дозволяє інакше поглянути на татуювання як явище в культурі давніх суспільств — не просто як символічну прикрасу, а як прояв особистого вибору, художнього самовираження і високої майстерності. Давні сибірські майстри, як показує аналіз, були справжніми професіоналами своєї справи — подібно до художників або ремісників сьогодення. Статтю з результатами дослідження опубліковано в науковому журналі Antiquity.