На перший погляд, це звучить як сюжет фантастичного фільму: величезна риба, яка мирно плаває в древньому океані і проціджує воду в пошуках крихітного планктону. Але це не вигадка. Перед вами Leedsichthys problematicus, найбільший представник кісткових риб за всю історію Землі. Його останки досі викликають суперечки серед вчених, розміри вражають уяву, а спосіб життя перевертає звичні уявлення про морських гігантів. Хто ж він цей загадковий колос юрського періоду? Чим він харчувався, чому зник і чому досі ні в кого немає повного скелета?
На кого схожий лідсіхтіс
Leedsichthys problematicus – це не акула, не кит і навіть не їхній еволюційний родич. Він належав до стародавньої групи кісткових риб, чиї скелети складаються не з хрящів, як в акул, а зі справжньої кістки — як у сучасних окунів чи лососів, лише в масштабі, який здається майже неможливим. Своє ім’я цей морський гігант отримав на честь британського колекціонера Альфреда Лідса, який виявив його перші останки в XIX столітті. А ось друга частина імені problematicus, що в перекладі – «проблематичний», з’явилася не випадково: вчені зіткнулися з великими труднощами при спробі вивчити цю рибу.
Досі не знайдено жодного повного скелета. Все, що є у палеонтологів, — це розрізнені фрагменти: частини щелеп, зябрових дуг і плавників, знайдені в різних куточках Європи: від Англії до Німеччини та Франції. До речі, деякі з цих уламків спочатку брали за деревину або залишки інших тварин — настільки вони були незвичайними і важко розпізнавати. Через всю цю невизначеність і складнощі в класифікації лідсіхтіс і отримав своє ім’я, що «говорить»: риба, з якої науці довелося повозитися.
Скільки метрів?
Досі суперечки про розміри лідсіхтісу не вщухають. В одних статтях фігурують цифри в 9 метрів, в інших — до 16 метрів, а найсміливіші оцінки піднімаються до 27 метрів. Для порівняння – сучасна найбільша кісткова риба-т риба-сонце. Вона сягає близько 3 метрів завдовжки і важить приблизно 2 тонни. За сучасними оцінками, маса лідсіхтісу могла досягати від 20 до 50 тонн — більше, ніж у багатьох відомих динозаврів. Завдяки таким розмірам він досі утримує звання найбільшої кісткової риби, яка будь-коли жила на нашій планеті.
Раціон, який робить гігантом
На перший погляд може здатися, що така махіна мала бути лютим хижаком. Але у випадку з лідсихтистом все навпаки: він був мирною рибою, що фільтрує, на зразок сучасних китів. Замість полювання він просто плив з відкритим ротом, проціджуючи воду через особливі зяброві пластини і збираючи планктон — крихітних морських організмів.
Ця поведінка схожа на годування китової акули або сейвала, але з одним важливим застереженням: лідсихтіс належав до зовсім іншої гілки еволюції, не маючи з ними спорідненості. Він жив близько 160 мільйонів років тому в епоху, коли юрські моря були буквально переповнені планктоном. Саме ця велика кількість корму і дозволило йому вирости до воістину гігантських розмірів.
Як ця гігантська риба ставала їжею
Враховуючи розміри і спосіб життя лідсихтиста, вчені припускають, що він, подібно сучасним морським гігантам, міг служити свого роду рухливою платформою для життя інших організмів. шкірі або в районі зябрових щілин.
Хоча прямих слідів такого «нахлібництва» на його скам’янілості поки немає, але аналогія з китами, мантами та акулами дає підстави думати, що лідсихтіс міг бути частиною подібної екосистеми. На сучасних морських гігантах нерідко можна побачити риб-лоцманів, паразитів, ракоподібних і навіть водорості, які використовують велике тіло як будинок та джерело харчування. Лідсіхтіс цікавий не лише своїми розмірами, а й місцем в еволюції. Він був частиною зниклої гілки гігантських фільтруючих риб — групи, яка зникла разом із океанами юрського періоду. Після нього жодна кісткова риба не досягала таких розмірів.
Лідсіхтіс – яскравий приклад того, як гігантські розміри можуть бути прямим наслідком достатку ресурсів. Поки океани юрського періоду були сповнені планктону, він стрімко зростав. Але як тільки харчові ланцюжки почали руйнуватися, зник і він разом із цілою морською епохою. Сьогодні у морях також живуть гіганти: кити, китові акули, гігантські кальмари. Але жоден з них не відноситься до кісткових риб і ніхто з них не поєднує таку ж дивну велич і одночасно крихкість, як лідсіхтіс. Він був не просто найбільшим. Він став символом того, наскільки незвичайні форми може набувати життя — і наскільки легко вони можуть зникнути, не залишивши цілого скелета на згадку.
