Досі вважалося, що супутник, а вірніше напарник, у Плутона з’явився, так само як Місяць у Землі: з уламків катастрофічного зіткнення з іншим небесним тілом. Тепер планетологи перекреслили цей сценарій і запропонували інший: за їхніми підозрами, колись карликова планета зустріла Харона, поцілувалася з ним, і вони тимчасово утворили єдине ціле.
Плутон і Харон роблять повний оборот навколо загального центру мас за той самий час — всього 6,387 земної доби. Вони перебувають у так званому приливному взаємозахопленні: завжди звернені один до одного однією і тією ж стороною, як Місяць до Землі. Образно кажучи, не відривають очей одне від одного.
Харон рівно вдвічі менший за Плутон: їх діаметри становлять близько 1200 і 2400 кілометрів відповідно. Поділяє цю пару приблизно 19,6 тисячі кілометрів. Для порівняння: Фобос літає за шість тисяч кілометрів від поверхні Марса, Деймос — за 21 тисячу кілометрів, а середня відстань між Місяцем і Землею — 384 тисячі кілометрів.
Плутон і Харон мають цікаву відмінність від інших прикладів світів і їх супутників: їх загальний центр мас знаходиться не всередині більшого тіла, тобто в цьому випадку Плутона, а за його межами. Фактично це означає, що Харон — не зовсім супутник Плутона, він більший за супутника: по суті, це подвійна система карликових планет, і називати їх так заважає тільки те, що Харон карликовою планетою офіційно не визнаний.
При цьому Харон набагато темніший за Плутона і, на думку планетологів, за складом порід на поверхні сильно від нього відрізняється. Усе це породжує роздуми про походження незвичайного союзу. В основному прийнято вважати, що він виник за тим самим сценарієм, який схвалений для виникнення Місяця. Нагадаємо, за панівною версією, чотири з половиною мільярди років тому Земля зіткнулася з гіпотетичною планетою розміром із Марс, і з хаосу уламків цієї катастрофи поступово сформувався наш природний супутник.
Низка вчених цю версію заперечує, і щодо Плутона з Хароном аналогічна картина подій теж викликає сумніви. Дослідники зі США та Швейцарії у нещодавній статті для Nature Geoscience пояснили, що на обох тілах спостерігають підозрілу структурну цілісність порід, тобто ці породи практично «недоторкані» або принаймні мало пошкоджені.
Тому вчені припускають, що насправді Плутон жодної руйнівної аварії не переживав, а все сталося інакше: колись він зустрівся з Хароном і зіткнувся саме з ним, тільки удар був не сильний — вони лише поцілувалися, тимчасово з’єдналися, і вийшло структура у вигляді своєрідного космічного кам’яного «сніговика», а потім у міру обертання небесні тіла розділилися, але не розлучилися – зберегли гравітаційний зв’язок. За словами планетологів, це рідкісний приклад зустрічі в космосі: зазвичай при зіткненнях світів або, як мінімум, один з них повністю знищується, або вони відразу ж розлітаються в різні боки.
А ще, якщо ця версія вірна, вона полегшує завдання з поясненням іншої давньої підозри: що під поверхнею Плутона колись ховався чи навіть досі ховається океан, тобто вода в рідкому стані. На такі думки наводять деякі особливості карликової планети: наприклад, наявність кріовулканів. Але досі можливим джерелом внутрішнього тепла для цього могли вважати хіба що розпад радіоактивних речовин. Тепер нова версія зустрічі з Хароном дозволяє припускати, що розігрів Плутона міг викликати приливні сили від взаємодії з напарником.
З 2007 року сформульовано і інший клас гіпотез, що пояснює як формування Місяця у Землі, так і Харона поблизу Плутона (а також супутників у астероїдів). Це мультиімпактна гіпотеза, за якою формування великих супутників — природний результат для всіх небесних тіл із досить швидким обертанням навколо своєї осі та без специфічних планет-сусідів типу Юпітера.