Опубліковано першу частину найдетальнішої карти Всесвіту від космічної обсерваторії Euclid

На отриманих зображеннях приблизно 100 мільйонів об’єктів, і це лише сота частка майбутньої роботи. За цими знімками вчені складуть найбільшу тривимірну карту Всесвіту і навіть спробують зрозуміти природу темної енергії.

Космічний телескоп Euclid з липня 2023 року працює за півтора мільйона кілометрів від Землі, у так званій точці Лагранжа L2, де завдяки врівноваженій гравітації Землі та Сонця створюється сфера стабільності. Вже у листопаді фахівці опублікували перші знімки, зроблені обсерваторією. Вона спостерігає Всесвіт в оптичному та ближньому інфрачервоному діапазонах.

Головне завдання місії — створити атлас Всесвіту, для чого належить за шість років провести повномасштабний огляд усієї небесної сфери. Європейське космічне агентство 15 жовтня поділилося результатами першої частини цієї величезної роботи мозаїкою, зібраною з 260 зображень. Вона покриває ділянку неба в південній півкулі, яка за площею в 500 з лишком разів більша за простір, що закривається повним Місяцем.

На цьому «пазлі» відображено 100 мільйонів зірок та галактик. Сильне враження на вчених справило те, що можна й розглядати найменші деталі на кшталт зоряного скупчення поруч із далекою галактикою, і водночас оглядати масштаби космосу. Загальний вигляд Всесвіту від телескопа Euclid необхідний астрофізикам для виконання одного з найважливіших завдань сучасної науки — розібратися, що за невідома темна енергія постійно розширює Всесвіт і прискорює його розширення.

За різними оцінками, вона становить від 68 до 74% маси-енергії Всесвіту, тобто більшу частину. Але природа її неясна, хоча є правдоподібні гіпотези. Астрофізики сподіваються, що огляд Euclid дозволить краще зрозуміти, як діє чорна енергія.

Тим часом ще 22% космосу — це темна матерія, про яку відомо лише те, що вона має величезну масу і укладає галактики в невидимі «кокони». Без неї галактик не було б взагалі: зірки не могли б утримуватися разом. Їхньої взаємної гравітації не вистачило б навіть з урахуванням центральної надмасивної чорної діри. І Euclid у цьому питанні теж буде дуже корисним: він здатний «бачити», як практично будь-яка маса спотворює тканину простору-часу та створює оптичне явище під назвою «гравітаційна лінза».

Цей ефект проявляється в тому, що якийсь фоновий об’єкт виглядає трохи розтягнутим або зміщеним. Коли, наприклад, чорна дірка слідує по небу, закриваючи собою далеку галактику, то ця галактика позаду неї витягується в підкову або навіть ціле кільце. Це сильне гравітаційне лінзування. У той же час темна матерія, за уявленнями вчених, працює як слабка, ледь помітна лінза, і її може помітити дуже чутливий телескоп.