Міжнародна група дослідників вивчила фотографії осадових порід у кратері Гейла, надіслані марсоходом Curiosity, та виявила деформації, ймовірно, створені ґрунтовими водами.
Сьогодні Марс — гіпераридне та неживе на вигляд місце. Але можливо, що менше мільярда років тому (у планетарних масштабах — нещодавно) Марсом текли широкі річки. Зараз у наявності води на Червоній планеті ніхто не сумнівається, проте збереглася вона лише у вигляді льоду чи рідини під поверхнею.
«Зневоднення» Марса сталося, як вважається, приблизно три мільярди років тому через якусь подію. Воно позбавило планету щільної атмосфери, тим самим кардинально змінивши її клімат. Тоді ж, ймовірно, вода в рідкій формі зникла з поверхні планети, утворивши лід та вічну мерзлоту у приполярних районах. Точна дата повного зникнення рідкої води з поверхні Марса поки що не відома.
Міжнародна група дослідників знайшла докази нещодавньої присутності рідкої води в кратері Гейл – там зараз працює марсохід Curiosity. Раніше вчені з’ясували, що в цьому кратері могло бути озеро з умовами, придатними для життя. Тепер сліди на шарах пісковика вказали на те, що в цьому районі на невеликій глибині (практично біля поверхні) залягали ґрунтові води, причому пізніше, ніж вважалося можливим раніше. Стаття опублікована в журналі Geology.
У східній частині гори Еоліда (неофіційно її називають горою Шарпа), біля підніжжя Фронтона Грінх’ю, автори дослідження побачили поперечні горизонтальні пласти, деформовані піднесеннями. Завширшки вони досягають пів метра, завдовжки — 2,5-5 метри, а заввишки — до одного метра. У цих структур, які дослідники назвали «коробчастими», дуже чітка шаруватість, схожа на еолові пласти формації Стімсона, вона знаходиться на півночі Фронтона.
Також вчені помітили на поперечних шарах вертикальні борозни. Дослідники інтерпретували ці деформації на однорідних за товщиною шарах пісковику як сліди неглибоких ґрунтових вод. Вони запропонували кілька версій їх виникнення: або вода деформувала осадові структури, стікаючи вузькими каналами і намиваючи пісок, або іноді волога вивільнялася під тиском, прориваючи марсіанську породу.
Такий тиск міг чинити лід у циклах заморожування та відтавання. Тала вода могла йти, внаслідок чого виникали порожнечі, в які потім задувало опади, а теплове розширення утворювало тріщини. Так чи інакше, за словами авторів статті, вода була спільною ланкою у всіх механізмах деформацій. Рідка або у вигляді льоду, вона могла зберігатися там під час висихання решти планети і, можливо, забезпечувати локальну проживання цього району.
«Шари осадових порід у кратері показують перехід від вологого середовища до більш сухого з часом, що відображає перехід Марса від вологого та придатного для життя середовища до негостинного пустельного світу. Але ці структури, утворені водою в безлюдному піщанику, показують, що вода існувала на Марсі набагато довше, ніж вважалося раніше», — зазначила співавтор дослідження Амелі Робертс.