У 16-му столітті в Італії жінка, яку охрестили як “вампірку”, отримала нове “життя” через сучасні методи візуалізації обличчя. Її останки, знайдені з камінною цеглиною у роті у масовій могилі чумних жертв, натякали на те, що давні спільноти могли вважати її джерелом недуги через передбачувану здатність до кровопитства. Вважається, що ця практика була спробою усунути її здатність шкодити іншим посмертно.
Її рештки вперше відкопали у 2006 році на острові Лаццаретто Нуово, який колись слугував притулком для чумних і став кладовищем під час епідемії 1576 року. Ця епоха, навіть за століття до публікації “Дракули” Брема Стокера, була охоплена вампірською істерією, з огляду на пошук винних у поширенні смертоносних захворювань.
Гнилисні останки, які часто мали вигляд, ніби вони “випивали” кров, та змінені тканини, що могли викликати уявлення про вампірство, підживлювали цю істерію. Дослідження у 2010 році припустило, що цеглину у роті жінки могли розмістити свідомо, щоб запобігти її “поширенню” чуми.
Особистість жінки була відновлена з допомогою 3D-моделювання. Сісеро Мораєс, фахівець з кримінальної реконструкції обличчя, використав вимірювання черепа для створення точної моделі, доповненої цифровими методами для досягнення реалістичності.
Дослідження кісток жінки вказувало на її вік понад 60 років та простий раціон, багатий овочами та зерновими, що могло свідчити про її невисокий соціальний статус. Ця деталь вносить додатковий вимір у спроби зрозуміти, чому саме її могли вважати вампіром. Це також підкреслює, як соціальні умови та переконання могли впливати на погляди людей щодо хвороб та їхніх причин.
Втім подальші дослідження показують, що присутність цеглини в роті могла бути випадковою або виникнути внаслідок низки обставин, що не мають прямого зв’язку з віруваннями про вампірство. Це ставить під сумнів пряме приписування таких практик до звичаїв чи вірувань певної епохи, вказуючи на складність історичного контексту та межі нашого розуміння минулого.
Реконструкція обличчя, здійснена Сісеро Мораєсом, не лише відкриває обличчя жінки світу після століть в забутті, але й демонструє потужність сучасних технологій у дослідженні історії. З використанням 3D-моделювання та комп’ютерної томографії, Мораєс зміг відтворити не лише фізіономію жінки, але й взяти участь у вирішенні питань щодо обставин її поховання.
Хоча реконструкція обличчя і дослідження контексту поховання не дають вичерпних відповідей на всі питання, вони проливають світло на складні вірування та обряди минулих спільнот. Вони також засвідчують, як наші інтерпретації історичних подій та практик можуть змінюватися з появою нових даних та технологій. Джерело