Більшість зоологів сходяться на думці, що виляння хвостом у собак — це їхній засіб комунікації, за допомогою якого тварини висловлюють радість та інші позитивні емоції. У новому дослідженні вчені з Європи запропонували незвичайне пояснення цієї поширеної у псів звички.
Вовки та лисиці — найближчі родичі домашніх собак (Canis familiaris), але вони майже не виляють хвостом (за винятком коротких епізодів спілкування з близькими їм родичами та людьми). Отже, схильність часто поводитися таким чином у чотирилапих друзів людини могла з’явитися в процесі одомашнення. Але як і чому розвинулася ця поведінка? У пошуках відповідей команда дослідників з Нідерландів та Австрії розглянула існуючі з цього приводу гіпотези. Результати їх огляду опублікував журнал Biology Letters.
Аналіз наукової літератури не призвів до однозначних висновків. Автори однієї з робіт, наприклад, з’ясували, що собаки частіше вовків виляють хвостами вже у тритижневому віці, навіть якщо щенят обох видів вирощували в однакових умовах. В іншому дослідженні йшлося, що серед псових саме собаки найактивніше виляють хвостами.
Втім, знайшлися свідчення того, що поведінка, ймовірно, виникла в процесі одомашнення. Ще в одній роботі дослідники спостерігали за чорнобурими лисицями (Vulpes vulpes), яких вирощували в неволі протягом кількох поколінь і цілеспрямовано відбирали з урахуванням поступливості та дружелюбності у характері. Згодом у приручених лисиць розвинулася звичка віляти хвостом.
Голландські вчені вважають, що з собаками все могло відбуватися за схожим сценарієм.
«У нас немає машини часу, щоб повернутися до початку взаємин людей із собаками, але ми можемо розглянути поведінку сучасних псів у тандемі з тим, як поводяться люди, щоб спробувати зрозуміти, як протікав процес одомашнення», — розповіла одна з авторів дослідження Тейлор. Херш Taylor Hersh).
На думку Херш та її колег, люди свідомо чи несвідомо відбирали собак, які частіше виляли хвостом. Причина — у ритмі цих помахів, що нагадує метроном, та привабливості для людини всього ритмічного. У присвячених собакам дослідженнях неодноразово зазначалося, як і інші риси цих тварин могли виникнути завдяки штучному відбору при одомашнивании. Наприклад, саме так зоологи нещодавно пояснили, чому більшість собак мають темні очі.
Втім, щоб підтвердити гіпотезу про походження вилянь хвостом і краще зрозуміти значення цієї поведінки у собак, потрібні додаткові дослідження, зокрема експериментальні, додали автори.
У науковій спільноті є й інші припущення щодо цього. У коментарі виданню The Guardian дослідниця Холлі Рут-Гаттерідж (Holly Root-Gutteridge) з Лінкольнського університету (Великобританія) припустила, що собаки пристосувалися виляти хвостом у спілкуванні з людиною, оскільки людей дратував гавкіт.
Додамо, що хвостом часто махають не лише псові, а й такий дикий звір, як кабан. Однак у його випадку це ознака не стільки добродушного настрою та веселощів, скільки радісного збудження. Через особливості поведінки самці кабанів можуть відчувати його (і посилено махати хвостом) перед нападом того, кого сприймають як посильного противника. Тому, побачивши таку поведінку в дикій природі, людині варто бути настороже.