Загальна теорія відносності (або скорочено загальна теорія відносності) є основним будівельним блоком сучасної фізики. Він пояснює гравітацію на основі того, як простір може «викривлятися», або, точніше кажучи, пов’язує силу тяжіння зі зміною геометрії простору-часу.
Історія загальної теорії відносності
Альберт Ейнштейн зупинився на своїй «загальній» теорії в 1915 році, через десять років після того, як він придумав «спеціальну» теорію відносності, яка застосовувала універсальну швидкість світла до припущення, що закони фізики залишаються незмінними в будь-якій системі відліку.
Коли Ейнштейн спробував застосувати прискорювальні маси до своєї спеціальної теорії, він зрозумів, що об’єкти з масою повинні якимось чином впливати на навколишні виміри (простір-час) таким чином, щоб об’єкт, здавалося, діяв так, ніби він може тягнути інші маси. Матерія ніби обтяжує тканину простору-часу, в якій вона знаходиться, створюючи «криву», яка змушує іншу сусідню матерію ковзати до неї.
Значення загальної теорії відносності
Математичні рівняння загальної теорії відносності Ейнштейна, перевірені знову і знову, наразі є найточнішим способом прогнозування гравітаційних взаємодій, замінюючи ті, які розробив Ісаак Ньютон кілька століть тому.
Якими б вони не були корисними, поки що ми не маємо еквівалента у квантових теоріях поля через значні несумісності. Наприклад, квантова механіка має способи врахувати такі поняття, як нескінченність, але якщо ми спробуємо зробити те саме із загальною теорією відносності, математика породить прогнози, які не матимуть сенсу.
Розробка «версії» загальної теорії відносності квантової фізики залишається постійною метою сучасної фізики. Джерело