Автори нового дослідження розповіли, яким чином древні люди доставляли багатотонне каміння до місця будівництва найбільшої в Європі мегалітичної споруди. Дольмен Менга (Dolmen de Menga) знаходиться в Андалусії (Іспанія), недалеко від міста Антекера, і є найбільшою в Європі мегалітичною спорудою. Це довгий похоронний курган, званий тумулус. Датовано дольменом першої половиною IV тисячоліття до нашої ери.
Його довжина становить 27,5 метра, ширина – шість метрів, висота – 3,5 метра. Він складається з 32 мегалітів, маса найбільшого – приблизно 180 тонн. Для порівняння: найважчі елементи Стоунхенджу важать близько 25 тонн. Цю мегалітичну гробницю відкрили ще в XIX столітті, і, за спогадами археологів, що там працювали, з похоронних камер витягли безліч людських скелетних останків. До наших днів вони не дійшли, тому вчені можуть лише припускати, що у величезному кургані ховали правителів регіону.
Єдине, що є для дослідження нашим сучасникам, — камені дольмена. І це не так уже й мало. Адже геологічні характеристики каміння показують, з якого кар’єру їх видобували, як далеко від місця будівництва цей кар’єр знаходиться. З цього випливає, наскільки складним було завдання з видобутку та транспортування каміння, що в результаті дає інформацію про культурні та технічні можливості доісторичних товариств.
У журналі Scientific Reports вийшла робота з результатами дослідження каменів дольмена Менга групою археологів, істориків та геологів. Щоб дізнатися більше про склад каменів, дослідники використовували методи петрографічного та стратиграфічного аналізу.
Автори з’ясували, що в основному каміння дольмена — це калькареніти, іншими словами вапняки. Таке каміння, з одного боку, добре піддається обробці, але з іншого — воно дуже тендітне, тому його важко транспортувати. Мабуть, перша характеристика для людей, які жили на півдні Іспанії майже шість тисяч років тому, була важливішою.
Вчені обстежили територію навколо дольмена Менга в радіусі трьох кілометрів. Дослідники взяли зразки вапнякових порід там, де вони були доступні, і порівняли їх із матеріалом мегаліту. У результаті вчені дійшли висновку, що каміння для дольмена було взято в розташованому вище гірським схилом кар’єрі Серро-де-ла-Крус.
Якщо їх висновки правильні, то каміння переміщали місцевістю з ухилом 22 градуси (дуже великий) на відстань в один кілометр. На думку дослідників, зробити це без значних інженерних споруд неможливо.
Пристрій гробниці досить складний: вона складається з власне похоронних камер та великого відкритого коридору. Мегаліт побудований так, що в день літнього рівнодення спостерігач, що знаходиться на терасі дольмена, бачить, як сонце сходить через найвищу гору на околицях. Попередні дослідження окремо наголошували на цьому факті як доказ астрономічних спостережень у неолітичних спільнотах.
На думку авторів нової роботи, процес будівництва дольмена говорить про розвиток суспільства набагато більше, ніж гарний краєвид з тераси. Видобуток та транспортування масивних каменів із Серро-де-ла-Крус до місця зведення гробниці зажадали інтенсивного планування, точної логістики та величезних трудовитрат.
Вчені вважають, що древні будівельники використовували велику кількість дерев’яних конструкцій, які були типовими: їх продумували і будували під конкретні роботи у цьому місці. Вони вважають, що під різні камені зводили різні пандуси. Без них транспортування каміння до 180 тонн під значним кутом було б не тільки небезпечним для будівельників, а й неминуче вело до руйнування переміщуваних фрагментів породи.
Враховуючи конструкцію пандусів, а також розмір, кількість (понад 30) і крихкість каміння, будівництво дольмена Менги, відзначили автори роботи, є унікальним досягненням, що відображає стан мегалітичної інженерії в доісторичній Іберії і, можливо, в Європі.
