Величезний глобальний вулканізм, який вкрив лавою 80% поверхні Венери, міг бути вирішальним фактором, який перетворив Венеру з вологого та м’якого світу на задушливу, сірчану, пекельну планету, якою вона є сьогодні.
Температура на поверхні Венери становить 867 градусів за Фаренгейтом (464 градуси за Цельсієм), достатньо гаряча, щоб розплавити свинець, а під щільними хмарами вуглекислого газу, змішаного що роз’їдає сірчаною кислотою, панує нищівний тиск у 90 атмосфер. Венера, яку часто називають «злим близнюком» Землі, є жертвою парникового ефекту, який, безсумнівно, посилюється тим, що Венера знаходиться приблизно на 25 мільйонів миль (40 мільйонів кілометрів) ближче до Сонця, ніж Земля, і тому отримує більше тепла.
З усім тим, є все більше доказів того, що Венера не завжди була такою і колись могла бути світом помірного клімату, дещо схожим на Землю — можливо, зовсім недавно, в геологічному плані, ніж очікувалося.
Майкл Вей з Центру космічних польотів імені Годдарда НАСА в Меріленді керував більшою частиною досліджень, які розробляють це нове бачення Венери. У своїй останній статті він і його команда стверджують, що вулканізм Венери міг зрештою стати причиною того, що підштовхнуло планету за межу, відправивши величезну кількість вуглекислого газу — як ми знаємо, потужного парникового газу — в атмосферу Венери.
У 1990-х роках космічний корабель НАСА «Магеллан» зробив радарну карту поверхні Венери, яка в іншому випадку закрита щільною атмосферою планети, і виявив, що велика частина поверхні вкрита вулканічними базальтовими породами. Такі «великі вивержені провінції» є результатом десятків тисяч, якщо не сотень тисяч років масового вулканізму, який стався в якийсь момент за останній мільярд років.
Зокрема, деякі з цих подій, які відбулися, можливо, протягом мільйона років і кожна охоплювала сотні тисяч квадратних миль або кілометрів у лаві, могли наділити атмосферу Венери такою кількістю вуглекислого газу, що клімат був би нездатний зуміти, заволодіти, справитися. Будь-який океан википів би, додаючи вологи в атмосферу, а водяна пара також є парниковим газом, що прискорює парниковий ефект. З часом вода зникла б у космосі, але вуглекислий газ і негостинний світ залишилися.
«Хоча ми ще не впевнені, як часто відбувалися події, які створювали ці поля, ми маємо змогу звузити його, вивчаючи власну історію Землі», — сказав Вей у заяві