Танення льодовиків через зміни клімату призвело до зсуву земної осі і географічних полюсів, що сталося в 90-х роках XX століття. До такого висновку прийшли вчені Університету Китайської академії наук, результати дослідження опубліковані в журналі Geophysical Research Letters. Коротко про наукову роботу розповідається в прес-релізі на Phys.org.

Фахівці проаналізували дані, отримані за допомогою супутникової місії GRACE (Gravity Recovery And Climate Experiment), націленої на вивчення гравітаційного поля Землі. Коли льодовики тануть, відбувається перерозподіл маси, що впливає на обертання планети і розташування її осі. За цим можна простежити, вимірюючи силу тяжіння в різних точках земної поверхні.

Зрушення полюсів можуть відбуватися через геологічну активність в зовнішньому шарі ядра Землі, а також змін в обсягах води, що міститься на суші як у вигляді льодовиків, так і ґрунтових вод. Вчені з’ясували, що через танення льодовиків відбувся зсув дрейфу полюсів від південного напрямку до східного. З 1995 по 2020 рік також збільшилася швидкість дрейфу — в 17 разів у порівнянні з 1981-1995 роками.

Дані про втрати льодовиків і відкачування грунтових вод вказують на те, що танення льоду в полярних регіонах є основним фактором дрейфу полюсів. Подібні зміни можуть вплинути на тривалість дня в масштабі мілісекунд.

Археологи і геологи підтвердили, що сліди предків людей в печері Вандерверк в Південній Африці, включаючи знаряддя праці і ознаки використання вогню, є найдавнішими серед тих, що виявлені в печерних поселеннях. Стаття дослідників опублікована в журналі Quaternary Science Reviews.

Команда проаналізувала осадовий шар товщиною 2,5 метра, що містить кам’яні знаряддя праці, рештки тварин і залишки вогнищ, використовуючи два методи датування поховань. Один з них був заснований на палеомагнетизму, коли на намагніченість частинок глини в осадовому шарі впливає напрям магнітного поля Землі. Другий метод полягав у вимірі співвідношення ізотопів в кварцових частинках, що вказують на час, коли пісок потрапив в печеру.

Вчені успішно встановили приблизну дату переходу від інструментів олдувайської культури (в основному, гострих пластівців і рубил) до ранніх ручних сокир. Це сталося понад одного мільйона років тому.

Олдувайська культура виникла 2,6 мільйона років тому і зникла мільйон років тому. Датування показало, що вік кам’яних інструментів, знайдених в Вандерверку, досягає 1,8 мільйона років, що на даний момент б’є рекорд серед печерних артефактів, що належать даній культурі. Сліди навмисного розведення багать (згорілі кістки, попіл, обпалені камені) датуються одним мільйоном років. Інші відомі археологічні зразки, що вказують на раннє застосування вогню, до сих пір виявлялися лише під відкритим небом.