Дослідники з Інституту Френсіса Кріка зробили проривні відкриття щодо моделей міграції людей у ​​Європі протягом першого тисячоліття нашої ери.  Використовуючи передові методи аналізу ДНК, вони простежили переміщення популяцій по всьому континенту, пропонуючи нове уявлення про те, як стародавні групи взаємодіяли та змінювали генетичний ландшафт Європи.  Висновки, опубліковані в журналі Nature, висвітлюють динамічну епоху міграції та культурної еволюції, яка сформувала основу сучасних європейських суспільств.

Нова лінза для генетичного аналізу

В основі дослідження лежить Twigstats, новий аналітичний метод, який дозволяє вченим ідентифікувати тонкі генетичні відмінності між популяціями, які в іншому випадку дуже схожі.  Традиційні інструменти були ефективними у вивченні основних змін популяцій, наприклад, між мисливцями-збирачами та першими фермерами, але вони часто пропускають більш дрібні зміни. Twigstats долає це обмеження, пропонуючи більш різкий об’єктив для вивчення генетичних складнощів історичних міграцій.

Лео Шпайдель, перший автор дослідження, підкреслив важливість цього нововведення.

«Twigstats дозволяє нам побачити те, чого ми не могли раніше, у цьому випадку міграції по всій Європі, що походять з півночі Європи в залізному віці, а потім назад у Скандинавію до епохи вікінгів».

Застосувавши цей інструмент до понад 1500 геномів людей, які жили між 1 і 1000 роками нашої ери, дослідники реконструювали моделі міграції, що охоплюють ключові історичні періоди, включаючи залізний вік, падіння Римської імперії, ранньосередньовічний період міграції та вікінгів.

Міграції людей у ​​Південну Європу 

Історичні записи Римської імперії згадують про конфлікти з германськими групами за її межами. Генетичні дані, виявлені Twigstats, підтверджують ці твердження, виявляючи хвилі міграції з Північної Німеччини та Скандинавії до Південної Європи на початку першого тисячоліття. Ця міграція залишила відбиток на генетичному складі таких регіонів, як південна Німеччина, Італія, Польща, Словаччина та південна Великобританія.  У деяких випадках особи мали виключно скандинавське походження, що вказує на значне переміщення людей з півночі.  Ці висновки узгоджуються з лінгвістичною еволюцією германських мов, коли одна гілка залишилася в Скандинавії, інша вимерла, а третя склала основу сучасних німецької та англійської мов.

Скандинавський вплив у Британії до вікінгів

Несподіваним відкриттям стала присутність скандинавських предків у Британії за століття до епохи вікінгів. Дослідники ідентифікували людину з другого по четверте століття з Йорка, яка демонструвала 25% скандинавського походження раннього залізного віку. Це передує міграціям англосаксонців і вікінгів, традиційно пов’язаних зі скандинавським впливом у Британії. Знахідка підкреслює давні зв’язки між Скандинавією та Британськими островами.

Міграції людей до Скандинавії

Дослідження також виявило пізнішу міграційну хвилю до Скандинавії між 300 і 800 роками нашої ери, що передувала епосі вікінгів. Генетичні дані показують, що багато особин цього періоду походять із Центральної Європи. Цей приплив, швидше за все, відображає стійкі переміщення населення, а не окремі події. На шведському острові Еланд на основі біомолекулярного аналізу зубів було виявлено, що особини з центральноєвропейським походженням виросли на місцевості. Це свідчить про тривалу інтеграцію мігрантів у скандинавські спільноти. Археологічні дані вказують на періоди конфліктів у Скандинавії в цей час, які, можливо, вплинули на ці рухи, хоча необхідні додаткові дослідження, щоб зрозуміти основні причини.

Епоха вікінгів і генетичне змішання

Епоха вікінгів, відома своїми набігами та поселеннями, залишила значний генетичний слід у Європі. Дослідження підтвердило, що багато людей на територіях, контрольованих вікінгами, мали змішане місцеве та скандинавське походження.  Наприклад, останки вікінгів у сучасній Україні та Росії були пов’язані зі Швецією, тоді як ті, хто проживав у Великобританії, ведуть походження від Данії. Братські могили воїнів вікінгів у Британії, які загинули насильством, підтверджують історичні відомості про набіги та битви. Ці знахідки ілюструють глибокий вплив експансії вікінгів на генетичний і культурний ландшафт Європи.

Багатше розуміння людських міграцій

Ці відкриття додають глибини історичним наративам моделей міграції людей протягом першого тисячоліття нашої ери.  Пітер Хізер, співавтор і професор середньовічної історії в Королівському коледжі Лондона, наголосив на значенні Twigstats. 

«Історичні джерела свідчать про те, що міграція зіграла певну роль у масовій реструктуризації людського ландшафту західної Євразії. Twigstats відкриває захоплюючу можливість нарешті розв’язати ці ключові питання», – сказала професор Хізер.

Дослідження не тільки підтверджує історичні дані, але й пропонує нові погляди на масштаби та траєкторії цих міграцій.  Інтегруючи генетичні дані з археологічними та історичними записами, дослідники можуть створити більш повне розуміння того, як еволюціонували людські популяції протягом цього періоду трансформації.

Наслідки для майбутніх досліджень

Успіх Twigstats знаменує поворотний момент у вивченні давніх міграцій. 

«Мета полягала в тому, щоб створити метод аналізу даних, який забезпечив би чіткішу лінзу для дрібномасштабної генетичної історії», — сказав старший автор Понтус Скоглунд, керівник групи Лабораторії стародавньої геноміки в Інституті Френсіса Кріка.

Команда планує розширити дані про стародавні геноми, щоб застосувати Twigstats до інших регіонів і населення світу. Це може виявити невідомі раніше схеми міграції та поглибити наше розуміння того, як людські суспільства взаємодіяли та адаптувалися протягом тисячоліть.

Перетин генетики та історії

Оскільки дослідники продовжують удосконалювати методи генетичного аналізу, подібні дослідження пропонують цінну інформацію про складну взаємодію міграції, культури та генетики.  Відстежуючи переміщення стародавнього населення, вчені не лише відкривають коріння сучасних суспільств, але й створюють основу для розуміння тривалого впливу мобільності людей на сучасний світ.  Відкриття, які стали можливими завдяки Twigstats, є значним кроком вперед у розкритті таємниць історії людства.

Археологи розкопали у Помпеях великий колонний зал, прикрашений вишуканими фресками, та стійку старовинної таверни. Зал виявили у великому будинку регіону ІХ.

Дослідники розглянули на фресках курей, водоплавних птахів, куріпок, диких кабанів та кошики, повні морепродуктів та риби.

Яскраве червоне тло та складні деталі свідчать про центральне місце їжі на римських громадських зборах, нагадуючи про велич древніх бенкетів.

Мезозаври стали одними з перших хребетних, які повернулися до моря незабаром після виходу їхніх предків на сушу. Вони жили в кінці палеозою (напередодні найбільшого пермського вимирання) біля берегів південного континенту Гондвана — їм відповідає сучасні Африка та Південна Америка. Мезозаврів зазвичай вважають невеликими, в середньому 0,7 метра завдовжки, проте нова стаття у Fossil Studies описала гігантський зразок з уругвайських таборів. За оцінками, він був утричі довшим за більшість відомих мезозаврів.

Незабаром після виходу на сушу перших хребетних — «рибоногов» на кшталт тиктааліка, — деякі з їхніх нащадків вважали за краще знову повернутись до моря. Це трапилося у пермський період (або навіть наприкінці кам’яновугільного), коли повторним «завоюванням» водного середовища зайнялися мезозаври. Вони мали витягнуте тіло, довгий хвіст та кінцівки, завдяки яким добре плавали та загалом успішно пристосувалися до морів.

Мезозаври плавали біля берегів Гондвани, які зараз опинилися в Африці та Південній Америці. Палеонтологи все частіше стверджують, що вони могли вести напівводний спосіб життя. Морфологію мезозаврів добре досліджували завдяки безлічі скам’янілостей, які представляють як молодих, так і зрілих особин різного віку. На підставі таких робіт їх прийнято вважати невеликими, не більше метра завдовжки.

Це спростувала нова стаття для журналу Fossil Studies. Її автори – команда палеонтологів з Уругваю та Франції – описали скам’янілість мезозавру, який на тлі інших виглядає справжнім гігантом. Його витягли з таборів формації Мангрулло (Mangrullo), на північному сході Уругваю. Незважаючи на не надто хорошу безпеку: залишилися лише два шматки черепа, спинна сторона хребта та деякі інші кістки, автори точно оцінили розмір уругвайського мезозавру.

Порівняння з іншим (дрібним, проте дуже добре збереженим) Mesosaurus tenuidens показало, що довжина нового мезозавру становила півтора-два метри. З них 15-20 сантиметрів припадало на довгий череп. Отже, палеонтологи зіткнулися з прикладом гігантизму. Тобто екстремально великих розмірів, набагато більше середнього у популяції. Загалом великі мезозаври, що також говорить про їх солідний вік, трапляються дуже рідко. Автори припустили, що справа у вподобанні «довгожителі» прибережних областей, не характерна для молодших і дрібніших мезозаврів.

В результаті тепер онтогенез мезозаврів – їхній індивідуальний розвиток – відомий дуже докладно. Вчені мають у своєму розпорядженні зразки всіх стадій їх життєвого циклу: від ненароджених зародків до гігантських людей похилого віку.

Висновки узгоджуються з тим, що відомо про тенденцію до збільшення розмірів у ранніх і вихідно дрібних амніот. Тобто первинноназемних тварин — предків рептилій, птахів та ссавців, які мають спеціальні зародкові оболонки. Вони захищають яйця тварин від висихання за умов суші. Як не дивно, одними з перших амніотів стали саме морські мезозаври — ранні рептилії або щонайменше представники близької до них групи завропсид.