Уявіть світ задовго до динозаврів, яким ми їх знаємо. Світ вологий, теплий, повний річок та озер, де правили бал істоти, про які сьогодні мало хто чув. Одне з таких створінь – справжній гігант свого часу, амфібія розміром із невеликого алігатора. І ось, нещодавно, у Вайомінгу вчені натрапили на щось разюче: ціле «цвинтар» цих стародавніх створінь, що збереглося так добре, ніби вони загинули буквально вчора. Але ось проблема — чому вони померли всі разом, так раптово? Ця історія – справжня палеонтологічна загадка.
Знайомтесь, Buettnererpeton bakeri. Непросте ім’я, правда? Це був один із темноспондилів — групи стародавніх амфібій, які вважаються пра-пра-прадідками сучасних жаб і саламандр. Жив цей хлопець приблизно 230 мільйонів років тому, у тріасовому періоді, і був ендеміком Північної Америки. Уявіть такого собі присадкуватого, але потужного хижака з широкою пащею, який більшу частину життя проводив у прісних водоймах.
Як кажуть палеонтологи Дейв Лавлейс та Аарон Куфнер, які вивчали знахідку, ця тварина була засадним мисливцем. «Ймовірно, він проводив майже весь час у воді, полюючи на рибу, інших амфібій… та й взагалі на будь-яку бідолаху, якій не пощастило виявитися надто близько до краю води». Такий собі водяний тиран свого часу. Донедавна про ці істоти ми знали до образливого мало — аж надто рідко траплялися їхні останки. Але розкопки на ділянці Ноббі Ноб у Вайомінг все змінили.
Те, що знайшли Лавлейс, Куфнер та їхня команда, — це не просто пара кісточок. Це десятки скелетів Buettnererpeton! Кількість відомих науці зразків цього виду миттєво зросла більше ніж удвічі. Оце знахідка!
Але найцікавіше – як вони збереглися. Зазвичай кістки древніх тварин знаходять розрізнено, перемішаними, що накопичилися за довгі роки. А тут зовсім інша картина. Все вказує на те, що ці амфібії загинули практично одночасно, внаслідок якогось локального катаклізму.
«Це схоже на те, що ми бачимо і сьогодні, – пояснюють вчені, – коли річка пересихає або в озері починається бурхливе цвітіння водоростей через надлишок поживних речовин. І те, й інше може швидко вбити багато водних мешканців».
Секрет криється у самій породі, де знайшли скам’янілості. Найдрібніші частинки глини та мулу, шаруваті опади — все це говорить про те, що вода тут була спокійною, без сильних течій. Уявіть собі тиху заплаву або ставок, що меліє. Саме завдяки таким «ніжним» умовам поховання скелети не рознесло течією, багато кісток залишилися зчленованими, як за життя.
«Ми знайшли такі фрагменти скелета, з’єднані разом, які майже ніколи не зустрічаються в інших місцях з останками метопозавридів у Північній Америці, а для Buettnererpeton вони взагалі були невідомі», — поділяються палеонтологи.
Серед сюрпризів — зубні пластини, що добре збереглися, які кріпилися до м’яких тканин піднебіння амфібії. А ще — цікава історія зі скам’янілістю дрібних безхребетних, знайдених поряд. Схоже, їх тверді раковини з карбонату кальцію розчинилися вже після поховання під шаром мулу, але зовнішній органічний шар встиг залишити чіткий відбиток у породі, що формується, перш ніж зникнути самому. Це як негатив стародавнього життя!
Точної причини масової загибелі ми, звісно, не знаємо. Але є дві основні гіпотези. Перша — поруч могла бути велика колонія Buettnererpeton, можливо, місце їх розмноження. Якась різка зміна умов (хвороба? раптовий викид отруйних газів з дна?) могла разом знищити все місцеве «населення».
Друга версія – посуха. Можливо, водоймище, де жили ці амфібії, почало стрімко меліти, перетворюючись на невелику калюжу. Тварини виявилися замкненими на маленькому п’ятачку, вода ставала дедалі гіршою (мало кисню, багато відходів життєдіяльності) — і вони всі загинули.
Як влучно висловився Куфнер, «це скупчення — моментальний знімок однієї популяції, а не результат накопичення останків за довгий час». Це як стоп кадр древньої драми.
Ця знахідка більше, ніж просто купа стародавніх кісток. Це вікно в екосистему тріасового періоду. Вивчення того, як саме збереглися останки (це називається тафономія — ціла наука про перетворення живого на викопне), дає масу інформації не лише про самих тварин, а й про довкілля того часу.
Сьогодні такі детальні дослідження умов поховання стали нормою у палеонтології, хоча ще півстоліття тому це було рідкістю. І робота на Ноббі Ноб — яскравий приклад того, скільки всього можна дізнатися, якщо уважно дивитися не лише на кістки, а й на камінці навколо них.
Вчені сповнені оптимізму. Вони сподіваються, що їхня робота приверне увагу до цього унікального місця, і подальші дослідження допоможуть нам ще краще зрозуміти самого Buettnererpeton bakeri, і той далекий світ, в якому він жив і так трагічно загинув. Як кажуть самі дослідники, «має зробити ще дуже багато!» І хто знає, які ще таємниці зберігає давня земля Вайомінг? Інтригує, правда?
