Те, як псилоцибін працює на молекулярному рівні, добре відомо, проте що це означає для роботи мозку загалом? За зовнішніми проявами впливу психоактивних речовин на психіку можна зробити лише припущення про фізіологічні механізми ефектів. Реальну картину допомогла побачити серія тривалих досліджень із допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії. Виявляється, псилоцибін недарма вважають «духовно перероджуючим» наркотиком: він викликає кардинальну перебудову великомасштабної мозкової мережі, яка відповідає за інтроспекцію та запам’ятовування.
Ставлення людей до галюциногенів варіюється від «порівняно безпечної рекреаційної субстанції з потенційним терапевтичним ефектом» до «це стартовий наркотик з усіма наслідками». Така неоднозначність сильно загальмувала дослідження псилоцибіна і сполук, схожих із ним впливом на організм людини. Проте до розпалу війни з наркотиками вчені встановили, що ряд психоактивних речовин має гарний профіль безпеки та величезний потенціал як препарати для лікування психічних розладів.
Однак півстоліття тому в розпорядженні людства не було інструментів, що дають змогу побачити істинний масштаб позитивних (або негативних) впливів, які психоделіки здатні чинити на мозок. Через півстоліття такі інструменти є — зокрема, функціональна магнітно-резонансна томографія (фМРТ). З її допомогою американські дослідники встановили, як саме працює псилоцибін на масштабах усього людського мозку.
У дослідженні брали участь сім добровольців, які отримали високі дози цього наркотику внутрішньовенно — 25 міліграмів, у два з половиною рази вищі за мінімальну дозу для досягнення психоделічного ефекту (типова рекреаційна доза оцінюється в 10-50 міліграмів). Кожен піддослідний проходив у середньому 18 сеансів фМРТ протягом шести тижнів: кілька разів протягом трьох тижнів до прийому псилоцибіну, один раз безпосередньо в процесі психоделічного досвіду, кілька разів протягом трьох тижнів після. Четверо добровольців погодилися повторити експеримент за тією ж схемою за рік.
Томографію використовували визначення функціональної зв’язаності структур мозку добровольців у виконанні стандартизованих завдань під час процедури. Вчених цікавило, які саме великомасштабні мозкові мережі виявляються під впливом псилоцибіну.
З’ясувалося, що найбільше змінюється робота мережі, яку називають стандартним режимом. Вона втягує у собі значні області префронтальної кори мозку і активується, коли неспання людина перебуває у спокої і зосереджений на інтроспективних завданнях: мріях, уявленні майбутнього, спогадах, аналізу себе (рефлексії).
Як тільки псилоцибін починає діяти, ця великомасштабна мозкова мережа стає сильно дезорганізованою. Ефект триває кілька годин, він більш ніж утричі сильніший і триваліший, ніж викликаний метилфенідатом (риталін), який послужив як контроль. У нормі картина будь-якої великомасштабної мозкової мережі індивідуальна. Як зазначили дослідники, її фактично можна використовувати як відбитки пальців. Але під псилоцибіном відрізнити мозок одного добровольця від іншого було важко: наркотик буквально «перезавантажив» їх у стан чистого аркуша.
Через деякий час цей ефект слабшав, мозкова мережа режиму за замовчуванням знову ставала індивідуалізованою. Але вона була набагато дезорганізованішою, ніж до прийому псилоцибіну. Функціональна зв’язаність мозку піддослідних вибудовувалась по-новому.
Наукова робота з докладним описом експерименту, його методикою та результатами
опублікована в журналі Nature, що рецензується. Її автори закликають не робити поспішних висновків про позитивні ефекти псилоцибіну. Вони вважають своє дослідження міцним фундаментом подальшого вивчення механізмів впливу психоактивних речовин на мозок людини. Це обіцяє або ширше їх застосування в терапії психічних розладів, або створення нових ліків, що ефективніше зачіпають цільові великомасштабні мозкові мережі. А може, і все одразу.