Що приховують алмази із самих глибин Землі

Уявіть собі діамант. Ймовірно, перед очима постає блискучий дорогоцінний камінь, втілення розкоші. Але для геологів найбільше захоплюючі алмази — це не ті, що прикрашають корони. Науковий інтерес становлять найчастіше непоказні, дрібні кристали, поцятковані «дефектами». Чому? Тому що ці крихітні недосконалості, вкраплення інших мінералів можуть бути унікальними посланнями з таких надр Землі, куди людині ніколи не дістатися.

Ми живемо на тонкій земній корі, під якою тягнеться гігантський шар розпеченої породи — мантія, завтовшки майже 3000 кілометрів. Що відбувається у цих глибинах? Як переміщується речовина? Скільки води приховано в мантії і як вона впливає на геологічні процеси, включаючи рух континентів, що формує зовнішність нашої планети? Відповіді на ці фундаментальні питання досі багато в чому оповиті таємницею. І саме скромні на вигляд алмази стають ключем до розуміння прихованих світів.

Чому саме алмази?

Звичайно, існують інші способи зазирнути всередину планети. Сейсмологи, аналізуючи поширення хвиль від землетрусів, будують карти внутрішніх верств. Вулкани іноді викидають на поверхню «ксеноліти» — уламки глибинних порід, хоча зазвичай походять із відносно невеликих глибин, що не перевищують 250 км. У лабораторіях вчені намагаються відтворити екстремальні умови мантії, піддаючи мінерали колосальним тискам та температурам.

Проте ці методи дають лише непряму картину. Діаманти ж надають щось інше. Ці кристали вуглецю, що сформувалися на сотнях кілометрів під поверхнею, в умовах жахливого тиску і жару нижньої мантії, мають виняткову міцність. Під час своєї довгої і, щиро кажучи, не до кінця вивченої подорожі до поверхні, вони здатні зберегти не лише власну структуру, а й захоплених «бранців» — мікроскопічні частинки інших мінералів. Ці включення — справжні зразки речовини з глибокої мантії, доставлені нам у первозданному вигляді. Алмаз виступає в ролі надміцної «капсули часу».

У пошуках мінеральних скарбів

Саме на такі «посилки з пекла» полюють геологи по всьому світу. Дослідження найчастіше починаються з крихітних алмазів, здобутих, наприклад, у Бразилії чи Південній Африці, які на перший погляд нічим не примітні. Але під мікроскопом такі камені можуть розкрити дивовижні секрети: розсипи мінеральних включень.

Аналіз таких включень дозволяє визначити глибину походження алмазу. Наприклад, знахідка мінералу давемаоїту (особливої ​​форми силікату кальцію) усередині алмазу — вірна ознака того, що камінь сформувався на глибині не менше 600 км, поблизу межі між верхньою та нижньою мантією. До речі, саме виявлення давемаоїту в природних зразках кілька років тому стало важливою науковою подією. Воно надало прямий доказ того, що фрагменти океанічної кори, що занурюються в мантію в зонах субдукції (де одна тектонічна плита «піднирює» під іншу), дійсно здатні досягати найнижчих шарів мантії. Раніше це було лише теоретичним припущенням.

Але найінтригуюче — це виявлення в алмазах абсолютно невідомих раніше мінералів. Геологічна спільнота покладає великі надії, що подальші дослідження таких включень призведуть до відкриття нових мінеральних видів. Фрагменти алмазів з невідомими включеннями відправляють до спеціалізованих лабораторій, де за допомогою потужних рентгенівських установок, таких як синхротрони, можна визначити точну кристалічну структуру речовини, навіть якщо його кількість вимірюється мікрограмами.

Загадка глибинної води

Відкриття нового мінералу це не просто поповнення геологічної енциклопедії. Набагато важливішим є те, яку інформацію він несе про процеси в земних надрах. Одна з ключових загадок, яку допомагають розгадати алмазні включення, — це кругообіг води в глибокій мантії. Так, вода існує не лише на поверхні; Значна її кількість пов’язана в кристалічній решітці мінералів глибоко під нашими ногами.

Коли океанічна кора поринає у мантію, вона захоплює у себе воду. На великих глибинах під впливом колосальних тисків і температур породи кори трансформуються, утворюючи нові мінерали. Молекули води (точніше, гідроксильні групи OH⁻) можуть вбудовуватись у їх структуру. Вивчаючи мінеральні включення в алмазах, вчені отримують можливість оцінити, скільки води було захоплено на різних глибинах.

На сьогодні наші уявлення про водний цикл у нижній мантії залишаються фрагментарними. Як зазначають дослідники, поки що не вистачає достатньо «чистих», первинних зразків усіх мінералів, які існують у тих умовах. Кожне нове включення, особливо якщо воно містить сліди води, — цінний фрагмент великої мозаїки. Розуміння того, скільки води зберігається у надрах і як вона там переміщається, має велике значення. Вода за умов мантії радикально впливає властивості порід: їх в’язкість, температуру плавлення і, як наслідок, на характер конвекційних потоків, які є «мотором» руху тектонічних плит.

Довгий шлях нагору та фундаментальні питання

Залишається ще одне цікаве питання: як алмази проходять шлях з таких неймовірних глибин до поверхні? Подолати сотні кілометрів крізь в’язку мантію — завдання нелегке. У геологів є кілька гіпотез із цього приводу. Одна з них передбачає дуже повільне піднесення алмазів разом із загальним конвекційним потоком мантійної речовини, процес, що займає сотні мільйонів років. Поступово алмази можуть досягати основи континентів, звідки можуть швидко винести на поверхню експлозивні виверження кимберлитовых вулканів. Альтернативна гіпотеза пов’язує підйом алмазів з мантійними плюмами — потужними висхідними потоками гарячої речовини з глибин. Яка з цих версій ближча до істини (або, можливо, вірні обидві в різних випадках) покаже час.

Безсумнівно одне: кожен такий алмаз, кожна мікроскопічна частинка мінералу всередині нього — це безцінний джерело даних. Прямих свідчень із самих глибин Землі у нас, як і раніше, вкрай мало. Тому пошук та вивчення «недосконалих» алмазів та їх крихітних секретів продовжуються. Хто знає, які ще дивовижні послання з розпечених надр чекають свого часу, щоб розповісти нам історію нашої планети?