Багато двостулкових синтезують бісус — тонкі білкові нитки, схожі на шовк. З їх допомогою молюски, наприклад дрейсени, кріпляться на дно і каміння. Нове дослідження присвячене унікальному білку «шовку» цих двостворок: його хімічному складу, фізичним властивостям та появі в ході еволюції.
Двостулкові – це своєрідний клас молюсків, які в ході еволюції буквально втратили голову і стали вести малорухливий спосіб життя всередині міцної раковини. Вони здатні виробляти перли, а деякі ще й тонкі білкові нитки, які схожі на шовк і називаються бісусом. Цікаво, що бісус однієї з морських двостворок раніше використовували для того, щоб ткати дорогий одяг із «морського шовку».
Такий «шовк» дуже міцний і використовується молюском для закріплення на твердих поверхнях на зразок каміння або дна. Його синтезує особлива залоза, яка розташована на єдиній нозі тварини. “Шовк” молюсків складається з білка, але його хімічний склад сильно варіює: він може складатися з креатину, поліфенольних або інших білкових молекул.
Більшість того, що ми знаємо про бісус, відноситься до морських видів двостулкових на кшталт мідій. Тому автори нової статті для PNAS вирішили вивчити “шовк” мешканців прісних вод – дрейссен (Dreissenidae). Це особливо важливо, що дрейсени є інвазивні види, які активно захоплюють озера і річки Північної Америки.
Вчені поєднували методи спектроскопії, рентгеноструктурний аналіз та протеоміку, щоб дізнатися хімічний склад та структуру бісусу дрейсенід. Білок у його основі виявився унікальним: він складається головним чином зі структурних одиниць, які називають кристаліновими бета-листами, і вони характерні для білка павукового шовку.
При цьому в нозі дрейсени синтезується інший білок, що має структуру типу спіральної котушки (coiled coil). Щобільше, він виявився найбільшим із відомих білків відповідної групи. Далі цей білок-попередник змінює свою структуру через механічний вплив (процесинг) і лише потім перетворюється на той, що схожий на білок павука. Надалі він допомагає молюску закріпитися на дні.
Не менш дивним є походження унікального білка дрейсен. Автори вважають, що їм молюски завдячують бактеріям. Приблизно 12 мільйонів років тому ген, що кодує його, потрапив у ДНК дрейсен шляхом горизонтального перенесення. Механізм часто-густо використовують бактерії для обміну генами між собою, але зрідка в ньому також беруть участь рослини або тварини.
Нове дослідження допомагає зрозуміти, як краще «відкріплювати» небезпечні інвазивні молюски та захистити від них екосистеми. З іншого боку, унікальний білок дрейсени цілком може бути використаний для створення нових, міцних та стійких у воді матеріалів та біосумісних полімерів.
