Якщо ви відчуваєте сильний біль, прохання зробити глибокий вдих і прийняти відчуття у вашому тілі може здатися вам не надто втішним. Але нові дослідження, що аналізують больові сигнали на МРТ, свідчать про те, що медитація усвідомленості як засіб полегшення болю виходить за рамки ефекту плацебо, коли очікуєш реакції, – вона насправді призводить до цілком реального зменшення болю.
Медитація усвідомленості – це коли людина практикує утримання уваги на чуттєвих подіях, що пропливають повз неї, не оцінюючи їх і не чинячи їм опору. Вона виникла в індуїстській та буддистській традиціях, але з того часу, як у 1970-х роках потрапила в західну поп-культуру, ця практика привертає все більше уваги з боку західної наукової дисципліни.
«Розум надзвичайно потужний, і ми все ще працюємо над тим, щоб зрозуміти, як його можна використати для управління болем, – каже анестезіолог Фадель Зейдан з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго (UCSD).
«Відокремлюючи біль від себе і відмовляючись від оціночних суджень, медитація усвідомленості здатна безпосередньо змінювати те, як ми відчуваємо біль, не використовуючи при цьому жодних ліків, нічого не коштує і може практикуватися будь-де».
Нейробіолог Габріель Рігнер, Зейдан та їхні колеги з UCSD намагалися розібратися, як мозок реагує на біль, і визначити, чи є знеболюючий ефект медитації усвідомленості, як вони підозрювали, чимось більшим, ніж плацебо, і чи не є вона просто плацебо.
Вони залучили 115 здорових учасників, яких розділили на два окремі клінічні випробування. В обох випадках дослідники торкалися задньої частини правої литки кожного учасника нагрітим зондом, який створював хвилі болючої, але нешкідливої температури. Мозок учасників сканували за допомогою МРТ до і після експериментів, а вони самі оцінювали інтенсивність і неприємність болю за шкалою від 0 до 10.
Перед початком досліджень деякі з учасників пройшли чотири окремі 20-хвилинні сесії медитації усвідомленості під керівництвом досвідчених інструкторів, які навчили їх зосереджуватися на зміні ритму дихання і визнавати думки, почуття та емоції, які можуть виникнути, без реакції чи осуду.
Інша група отримувала еквівалентну медитацію, яка полягала лише в глибокому диханні, а інші отримували плацебо-крем на основі вазеліну, який, за їхніми словами, зменшував больові відчуття.Ще одна група, яка використовувалася як контрольна, замість інструкцій з медитації слухала аудіокнигу. Це була «Природнича історія та старожитності Селборна», написана пастором-натуралістом 18-го століття Гілбертом Вайтом.
МРТ-сканування дозволило дослідникам отримати дані про різноманітні больові сигнатури, зокрема: ноцицептивно-специфічну больову сигнатуру (NPS), пов’язану з інтенсивністю болю; негативну афективну больову сигнатуру (NAPS), пов’язану з емоційним переживанням болю; і стимульно-незалежну больову сигнатуру (SIIPS-1), яка пов’язана з психосоціальними факторами, такими як наші очікування щодо болю, і, таким чином, ідентифікує виміри, що базуються на плацебо.
Медитація усвідомленості призвела до більшого зниження самооцінки болю, а також NPS і NAPS порівняно з плацебо і контролем, але єдиним препаратом, який показав значно нижчу реакцію в плацебо-орієнтованому показнику SIIPS-1, був плацебо-крем. Це свідчить про те, що позитивний вплив медитації усвідомленості ґрунтувався на інших механізмах, ніж плацебо: якби вони перекривалися, то медитація мала б мати значний вплив на SIIPS-1.
«Довгий час вважалося, що ефект плацебо перекриває мозкові механізми, які запускаються активними методами лікування, але ці результати свідчать про те, що коли мова йде про біль, це може бути не так, – каже Зейдан. «Натомість ці дві реакції мозку абсолютно різні, що підтверджує використання медитації усвідомленості як прямого втручання для лікування хронічного болю, а не як спосіб задіяти ефект плацебо».
Команда сподівається, що ці результати допоможуть спрямувати лікування мільйонів людей, які щодня живуть з хронічним болем, і покращити якість їхнього життя.
«Ми з нетерпінням чекаємо на продовження дослідження нейробіології усвідомленості і того, як ми можемо використовувати цю давню практику в клініці», – каже Зейдан. Це дослідження опубліковане в журналі Biological Psychiatry.