Ракета Falcon 9 успішно вивела на орбіту близько 24 супутників, довівши загальну кількість запущених цього року приблизно до 1375 апаратів.

Компанія виходить на новий темп, запускаючи місії Starlink приблизно кожні три дні — це помітно швидше, ніж у 2025 році. Завдяки такій інтенсивності загальна кількість активних супутників Starlink вже впевнено перевищила 10 тисяч.

Starlink дозволяє забезпечити високошвидкісним інтернетом навіть найвіддаленіші куточки планети — від морських суден і літаків до сіл, де раніше про стабільний зв’язок можна було лише мріяти.

Літій, якого не повинно бути

Команда під керівництвом астрофізика професора Робіна Джеффрісса з Університету Кіла виявила одразу шість червоних карликів, у атмосферах яких зберігся літій — елемент, який там просто не мав би існувати.

Ці зорі були знайдені в трьох різних зоряних скупченнях, де всі об’єкти зазвичай мають однаковий вік і початковий хімічний склад. І саме це зробило відкриття особливо загадковим: коли всі «зоряні брати й сестри» втратили літій, кілька зір раптом його зберегли.

Чому літій зникає зі зір

У червоних карликах відбувається постійне перемішування речовини: гарячі внутрішні шари «затягують» поверхневий матеріал вниз, де температура руйнує літій. Це відбувається швидко і майже повністю очищує зорю від цього елемента.

Пізніше, коли зоря стабілізується, у її центрі формується спокійна зона, де перемішування майже зупиняється. У такому випадку будь-який літій, який потрапляє на поверхню пізніше, може зберігатися довше.

Але звідки він міг взятися?

Пошук серед зоряних «родин»

Щоб уникнути помилок у віці або складі зір, вчені досліджували не окремі об’єкти, а зоряні скупчення — місця, де зорі народжуються разом і мають спільну «історію життя».

Завдяки спектральним даним, які показують хімічний склад зорі, дослідники проаналізували сотні червоних карликів. Літій виявили лише у приблизно 2% з них — і всі ці випадки виглядали аномально.

Шість «винятків», які змінюють картину

У трьох зоряних скупченнях було знайдено шість червоних карликів із літієм. Ще один об’єкт викликав сумніви, але його не включили до основного аналізу.

Спершу вчені припустили, що ці зорі просто молодші за своїх сусідів. Але це не підтвердилося: молоді зорі світять яскравіше, а ці — виглядали цілком зрілими.

Інші пояснення теж не спрацювали. Швидке обертання або великі зоряні плями могли б зберігати літій, але спостереження показали, що ці зорі обертаються повільно — тобто протилежно до очікуваного сценарію.

Найдивніше пояснення: з’їдені планети

Найкраще пояснення виявилося водночас і найсміливішим: ці зорі могли «поглинути» власні планети.

Згідно з моделями, коли зоря закінчує ранній етап розвитку, вона може захоплювати планети, що сформувалися навколо неї. Падіння планетного матеріалу на зорю здатне «підживити» її поверхню літієм, який і фіксують телескопи. Оцінки показують, що мова може йти про еквівалент 3–10 мас Землі у вигляді кам’янистого матеріалу, який зоря могла поглинути.

Підтвердження теорії

Ще до цього відкриття комп’ютерні моделі передбачали, що такі сліди мають існувати. Якщо планета падає на зорю на початку її стабільного життя, хімічний «відбиток» літію може зберігатися десятки або навіть сотні мільйонів років.

Нові спостереження повністю вписуються в ці прогнози — вперше настільки точно.

Молоді планетні системи — хаотичні та небезпечні

Астрономи також знають, що планетні системи навколо червоних карликів часто дуже щільні. Кам’янисті планети формуються близько до зорі, і їхні орбіти можуть бути нестабільними.

Моделювання показує, що на ранніх етапах такі системи можуть бути хаотичними: планети змінюють орбіти, падають всередину системи або навіть повністю поглинаються зорею.

Що це означає для науки

Відкриття шести червоних карликів із «зайвим» літієм може стати одним із найпереконливіших доказів того, що зорі справді поглинають свої планети.

Це також дає астрономам новий інструмент: хімічний склад зорі може розповісти не лише про її вік, а й про драматичну історію її планетної системи. Можливо, подібні події колись відбувалися й у нашій власній Сонячній системі — просто ми ще не навчилися бачити їхні сліди.

Дослідження опубліковане в журналі Monthly Notices of the Royal Astronomical Society.

Starship — символ нової ери

Ракета Starship стала своєрідним уособленням самої SpaceX. На фотографіях або макетах вона може здаватися просто черговим космічним кораблем, але її справжні масштаби вражають.

Версія Starship V3 має висоту близько 124 метрів — це приблизно як 40-поверховий хмарочос. Для порівняння, легендарна ракета Saturn V, яка доставила людей на Місяць у межах програми «Аполлон», була заввишки 110 метрів. При цьому Starship має майже вдвічі більшу тягу та здатна виводити на орбіту понад 100 тонн корисного навантаження.

Але вражає не лише сама ракета. Не менш дивовижною є історія компанії, яка її створила.

Від стартапу до світового лідера

Коли Ілон Маск заснував SpaceX у 2002 році, багато хто сприймав проєкт як чергову амбітну забаганку заможного підприємця. Проте менш ніж за чверть століття компанія перетворилася на найбільшого оператора космічних запусків у світі.

Статистика говорить сама за себе. Від запуску радянського супутника Sputnik у 1957 році людство відправило на орбіту приблизно 15 тисяч різноманітних апаратів. Із них майже 14,9 тисячі припадає саме на SpaceX. Іншими словами, компанія Маска вже практично зрівнялася з усім іншим світом разом узятим.

Досягнення, які змінили індустрію

SpaceX першою серед приватних компаній вивела на орбіту ракету на рідкому паливі. Згодом вона першою доставила приватний космічний корабель до Міжнародної космічної станції.

Саме SpaceX здійснила те, що ще недавно вважалося фантастикою:

• посадила перший ступінь орбітальної ракети після польоту;
• повторно використала вже літалу ракету;
• організувала першу приватну пілотовану місію на орбіту.

Сьогодні багато з цих досягнень сприймаються як звична частина космічної галузі, хоча ще десять років тому вони здавалися майже неможливими.

Космос більше не привілей держав

До початку 2000-х років космічні запуски залишалися сферою діяльності великих державних агентств та кількох гігантських корпорацій. Кількість запусків у світі була відносно стабільною і навіть почала скорочуватися.

Наприкінці XX століття здавалося, що космос назавжди залишиться під контролем NASA, російських державних структур, китайських космічних компаній та великих оборонних концернів. Проте SpaceX фактично зруйнувала цю модель.

Революція багаторазових ракет

Головна зміна полягала не лише у створенні нових двигунів чи матеріалів. SpaceX запропонувала зовсім інший підхід до космічних запусків. Раніше ракети розглядалися як одноразові апарати, які після місії або падали в океан, або залишалися космічним сміттям на орбіті. Кожен запуск коштував величезних грошей.

SpaceX зробила ставку на багаторазове використання. Компанія спростила конструкції, почала активно застосовувати сучасні технології виробництва, включаючи 3D-друк деталей, і створила систему швидкого відновлення ракет після польоту. У результаті вартість запусків суттєво знизилася. Якщо запуск космічного шатла міг коштувати понад 1,5 мільярда доларів, то сучасна місія Falcon 9 обходиться в десятки мільйонів.

Заробіток не лише на запусках

Ще одним важливим нововведенням стала диверсифікація бізнесу. Багато хто досі вважає, що основні доходи SpaceX надходять від контрактів уряду США. Насправді це лише частина прибутку компанії.

Головним джерелом доходів сьогодні є супутникова мережа Starlink. На орбіті вже працюють понад сім тисяч супутників системи, а кількість користувачів перевищила десять мільйонів. Starlink фактично створила новий ринок глобального супутникового інтернету, запропонувавши доступ до мережі в регіонах, де раніше це було або неможливо, або надзвичайно дорого.

Початок другої космічної епохи

Багато аналітиків переконані, що SpaceX вже не є винятком із правил, а стала провісником нової космічної економіки. За нею йдуть десятки інших компаній, які створюють багаторазові ракети, космічні станції, системи доставки вантажів і навіть технології для промислового виробництва на орбіті.

Якщо перша космічна ера була епохою державного суперництва та поодиноких історичних місій, то друга може стати часом масового освоєння навколоземного простору, розвитку космічної індустрії та появи нових ринків за межами Землі.

І хоча майбутнє ще не визначене остаточно, сьогодні вже очевидно: SpaceX не просто запускає ракети. Компанія змінює саму модель існування космічної галузі, відкриваючи шлях до того, що ще недавно здавалося науковою фантастикою.

FAA 15 травня опублікувало екологічну оцінку тестових польотів Starfall — безпілотного апарата для повернення з орбіти. Водночас регулятор видав офіційне рішення, яким схвалив ці випробування, дійшовши висновку, що вони не матимуть суттєвого впливу на довкілля. Відомство не оприлюднювало деталі до розсилки “FAA Space Update” 29 травня.

Документи містять нову інформацію про Starfall, про який SpaceX публічно майже не згадувала. Раніше Bloomberg повідомляв про цей проєкт ще в липні минулого року, описуючи його як програму космічного виробництва, де капсули виконують дослідження в умовах мікрогравітації, а потім повертаються на Землю.

У матеріалах FAA Starfall описується як система, що може працювати як для космічного виробництва, так і для точкової доставки вантажів. Капсули можуть стати своєрідним «наступником із широким розповсюдженням» Міжнародної космічної станції, підтримуючи «самодостатню виробничу економіку в космосі», йдеться в документах.

«Мета пропозиції SpaceX полягає у тому, щоб:

• – забезпечити швидку точкову доставку критично важливих вантажів через космос
• – створити самодостатній комерційний ринок космічного виробництва, надаючи доступ до мікрогравітації та вакууму, можливість тривалого перебування на орбіті та безпечне повернення з орбіти як масштабовану послугу», — зазначається в рішенні регулятора.

FAA схвалило два тестові входження капсул Starfall в атмосферу з приводненням у Тихому океані приблизно за 1300 кілометрів від узбережжя Каліфорнії та Мексики. Капсули запускатимуться ракетою Falcon 9 або Starship, виходитимуть на орбіту перед поверненням або виконуватимуть суборбітальну траєкторію до зони посадки.

Капсули мають дископодібну форму: 0,75 м заввишки та 3,1 м у діаметрі у верхній частині. Вони оснащені холодногазовими двигунами для орієнтації, але не мають повноцінної рушійної системи й не здатні самостійно сходити з орбіти.

Конструкція складається з двох частин — верхньої плити та теплозахисного щита. Верхня плита виконана з алюмінієвої структури з частковим покриттям тепловим захистом і важить близько 1400 кг. Теплозахисний щит виготовлений із вуглепластикової конструкції з термозахисним покриттям і містить балони з азотом для роботи систем орієнтації; його маса становить приблизно 700 кг.

Повернення апарата планується з використанням основного парашута, а також пілотного й гальмівного. Перед приводненням теплозахисний щит відокремлюватиметься. FAA зазначає, що SpaceX планує піднімати всі елементи апарата після посадки за допомогою кораблів.

У документах не вказано точних дат запусків і не передбачено дозволів на місії після двох тестових польотів. Водночас вони чітко показують, що SpaceX розглядає Starfall як прототип для масового виробництва.

Як зазначається в матеріалі, підготовленому підрядником KBR щодо ударних хвиль від входження апаратів в атмосферу, SpaceX планує створити серійний апарат для точної доставки вантажів із космосу на різні точки Землі. Також він зможе запускатися як на Falcon 9, так і на Starship. За даними документа, Starfall здатний перевозити до 1000 кг корисного вантажу в об’ємі 2,5 × 1,5 × 0,5 м.

У перспективі Starfall може створити конкуренцію компаніям, які використовують ракети SpaceX для запусків. Серед них — Varda Space Industries, яка вже здійснила кілька місій із мікрогравітаційними експериментами та посадками капсул у штаті Юта та в Австралії.

Компанія Inversion запустила свій перший апарат Ray у 2025 році на місії SpaceX, але технічні проблеми завадили йому успішно повернутися. Європейська Atmos Space Cargo також протестувала свій перший апарат у межах місії SpaceX і планує подальші запуски. Подібні проєкти розвивають і інші стартапи — Catalyx Space, Lux Aeterna та Reditus Space, які працюють над багаторазовими апаратами для повернення з космосу, переважно використовуючи ракети SpaceX для запусків.

Робота, опублікована в журналі Nature Astronomy, представляє нову систему під назвою CIGaRS. Її головна ідея — витискати максимум інформації зі спостережень наднових типу Ia, використовуючи не дорогі спектроскопічні вимірювання, а значно доступніші зображення.

Наднові як «космічні маяки»

Наднові типу Ia виникають, коли білий карлик вибухає з величезною енергією. Такі події мають майже однакову яскравість, тому астрономи використовують їх як «стандартні свічки» — своєрідні орієнтири для вимірювання відстаней у Всесвіті.

Саме завдяки цим вибухам науковці колись встановили, що розширення Всесвіту не сповільнюється, а навпаки — прискорюється. Це відкриття стало ключем до концепції темної енергії, однієї з найбільших загадок сучасної фізики. Втім, є проблема: наднові не є абсолютно однаковими.

Всесвіт складніший, ніж здається

За останні десятиліття астрономи з’ясували, що яскравість наднових залежить від середовища, у якому вони виникають. Наприклад, вибухи в старих або масивних галактиках можуть виглядати трохи інакше, ніж у молодих зоряних системах. Раніше ці відмінності враховували приблизно, використовуючи спрощені моделі. Але такі наближення обмежували точність космічних вимірювань.

Новий підхід: усе пов’язано з усім

Метод CIGaRS пропонує інший шлях. Замість того щоб розглядати окремо наднові, галактики, пил, що затемнює світло, і саму історію розширення Всесвіту, дослідники об’єднали все в одну узгоджену модель.

Це дозволяє враховувати всі процеси одночасно — від народження наднових до впливу космічного пилу та структури галактик.

Як пояснює співавтор дослідження Рауль Хіменес (ICREA / ICCUB):

«Ми моделюємо Всесвіт “з нуля” за допомогою байєсівського підходу, змінюючи всі параметри одночасно, щоб зрозуміти, який саме Всесвіт ми спостерігаємо. Це дозволяє враховувати навіть невідомі систематичні ефекти, які можуть суттєво впливати на результати».

Штучний інтелект у ролі космічного аналітика

Щоб реалізувати настільки складну модель, команда використала симуляції та штучний інтелект. Вчені створюють віртуальні Всесвіти з різними параметрами, а нейронна мережа вчиться зв’язувати ці сценарії з результатами спостережень.

Після навчання система здатна працювати з реальними даними та визначати фізичні параметри Всесвіту напряму. Це критично важливо, адже майбутні огляди неба дадуть мільйони спостережень, і обробити їх традиційними методами буде майже неможливо.

Точні відстані без спектрографів

Одне з найважливіших досягнень нового методу — можливість визначати червоне зміщення галактик лише за зображеннями. Червоне зміщення показує, наскільки світло розтягнулося через розширення Всесвіту, і дозволяє обчислювати відстані та навіть «вік» спостережуваних об’єктів.

Раніше для цього потрібні були спектроскопічні дані, які дуже дорогі та довгі в отриманні. Тепер же точність, досягнута новим методом, майже не поступається класичним вимірюванням.

Підготовка до нової ери астрономії

Особливо важливим цей підхід стане для обсерваторії імені Віри Рубін (Vera C. Rubin Observatory), яка готується до масштабного 10-річного огляду неба в Чилі. Очікується, що вона відкриє мільйони наднових, але спектроскопічно буде підтверджено лише малу частину з них. Саме тут CIGaRS може стати ключовим інструментом.

За межами темної енергії

Окрім космології, новий метод може допомогти краще зрозуміти й самі вибухи наднових — як вони формуються та як часто виникають у різних типах галактик. Дослідники вважають, що поєднання фізичних моделей і штучного інтелекту може підвищити точність космологічних вимірювань у кілька разів порівняно з традиційними підходами.

Коли обсерваторія Віри Рубін почне свою роботу в повну силу, астрономія отримає безпрецедентний обсяг даних. І саме такі системи, як CIGaRS, можуть допомогти перетворити цей потік інформації на нові відкриття про структуру, історію та майбутнє Всесвіту.