Про результат розповів академік Оуян Мінгао з Університету Цінхуа, один із провідних китайських фахівців у сфері автомобільних акумуляторів.

LFP отримує новий запас для розвитку

Літій-залізо-фосфатні батареї вже стали основною хімією для електромобілів у Китаї. У першій половині 2026 року на LFP припадало близько 81% встановлених тягових батарей у країні.

Досі значну частину прогресу забезпечували не стільки самі комірки, скільки ефективніше компонування батарей. Технології на кшталт cell-to-pack дозволили прибрати частину зайвих матеріалів і використати більше простору під активні елементи.

Але цей шлях поступово наближається до своїх меж. Тому виробникам доводиться знову підвищувати саме енергетичну щільність комірок. У новому поколінні LFP роблять ставку на вищу компактність електродів. За заявленими характеристиками, щільність компактованого LFP-порошку може становити приблизно 2,65–2,80 г/см³, а об’ємна енергетична щільність — понад 430 Вт·год/л.

Втім, це не означає, що готовий акумулятор електромобіля автоматично матиме таку саму щільність. У батарейному пакеті потрібні системи охолодження, корпус, електроніка, з’єднання та інші компоненти.

Є й серйозна інженерна проблема

Чим сильніше ущільнюють електрод, тим складніше електроліту проникати крізь нього. Це може погіршувати транспортування іонів та впливати на потужність і швидкість заряджання.

Тому виробникам доводиться балансувати між максимальною щільністю, швидким рухом іонів, довговічністю та безпекою. Саме тому цифра понад 200 Вт·год/кг важлива не лише сама по собі — вона показує, що LFP продовжує розвиватися навіть без переходу на багаті нікелем катоди.

До рівня найенергоємніших нікелевих батарей LFP поки далеко. Але якщо нову технологію вдасться стабільно виробляти у великих обсягах, вона може дозволити створювати легші або дальнобійніші електромобілі, зберігаючи переваги LFP за вартістю та зрілою виробничою базою.

Китай одночасно прискорює виробництво

На тій самій конференції повідомили ще про один цікавий результат: автоматизоване обладнання для намотування призматичних комірок досягло швидкості 7,5 елемента на хвилину проти попереднього орієнтира 4,4.

Це приблизно на 70% більше за наведеним показником. Щоправда, швидкість намотування не дорівнює швидкості роботи всього заводу. Подальше формування, старіння, тестування та складання можуть стати вузькими місцями.

Тож Китай зараз рухається одразу у двох напрямках: збільшує кількість енергії, яку можна отримати з однієї комірки, і водночас намагається виробляти їх швидше. Якщо ці технології перейдуть із демонстраційних показників у масове виробництво, LFP-батареї можуть отримати ще один серйозний етап розвитку.

Тепер США намагаються зробити те, чого раніше в країні фактично не робили: повернути такі реактори до виробництва електроенергії.

Федеральні регулятори оприлюднили попередні екологічні оцінки для двох закритих об’єктів — Duane Arnold Energy Center в Айові та Christopher M. Crane Clean Energy Center у Пенсильванії. Висновок поки що позитивний: запропонований перезапуск, за результатами оцінок, не має спричинити значного негативного впливу на довкілля.

Найцікавіше почалося після зупинки

Для оцінки використали досвід атомної станції Palisades у Мічигані. Вона припинила роботу у 2022 році та вже перейшла до процесу виведення з експлуатації. Саме тут виникла головна проблема: повернення реактора, який уже почали готувати до остаточного закриття, — надзвичайно складне завдання.

Фахівці з Pacific Northwest National Laboratory разом із регуляторами розділили аналіз на два етапи. Спочатку вони вивчили, що потрібно зробити для відновлення систем та підготовки реактора до завантаження палива. Потім оцінили можливий вплив роботи станції протягом решти терміну її ліцензії.

Вчені перевірили навіть вплив на рибу

Екологічна перевірка виявилася масштабною. Дослідники аналізували, скільки води станція забиратиме для охолодження, та оцінювали можливий вплив цього процесу на водні екосистеми.

Для Palisades окремо вивчали систему забору води з озера Мічиган, стан популяцій водних організмів і багаторічні дані про підземні води, деякі з яких збирали ще з 1970-х років.

Також фахівці розглянули питання, які найбільше хвилюють місцевих жителів: потенційні ризики для здоров’я, поводження з ядерними відходами та інші екологічні наслідки.

Один реактор може стати тестом для всієї країни

Особливість цього проєкту полягає в тому, що створена для Palisades методика тепер використовується для оцінки інших потенційних перезапусків.

Якщо станція в Мічигані справді повернеться до роботи пізніше цього року, це стане першою практичною перевіркою можливості відновлення американської АЕС після початку процесу виведення з експлуатації. І саме тому нинішні екологічні висновки такі важливі. Вони створюють своєрідний шаблон, за яким можна швидше оцінювати інші старі реактори.

Федеральні правила вимагають завершувати такі екологічні перевірки протягом року, тому регулятори та науковці намагаються використовувати вже напрацьовані моделі замість того, щоб щоразу починати дослідження з нуля.

Ядерна енергетика отримує другий шанс

Поки що йдеться лише про попередні висновки, а самі екологічні оцінки не означають автоматичного дозволу на перезапуск. Окремо необхідно перевірити технічний стан реакторів та їхню безпеку.

Але напрямок уже очевидний: США дедалі активніше розглядають старі атомні станції не лише як об’єкти, які потрібно остаточно закрити, а й як готові енергетичні активи, які потенційно можна повернути в мережу. Якщо Palisades успішно пройде весь шлях назад до генерації електроенергії, це може змінити ставлення до інших законсервованих реакторів.

Історія американської атомної енергетики може отримати незвичайний поворот: станції, які вже готувалися до остаточного зникнення, можуть отримати друге життя.

Геотермальна енергетика давно вважається одним із найперспективніших способів отримувати електроенергію без спалювання викопного палива. Але є проблема: доступ до найгарячіших порід глибоко під землею залишається надзвичайно складним і дорогим.

Саме це намагається змінити американська Quaise Energy. Компанія оголосила про завершення раунду Series B, у межах якого загальний обсяг залучених інвестицій склав $180 млн. З них $35 млн вклав великий буровий підрядник Nabors Industries. Для Quaise це не просто чергове фінансування. Загальна сума коштів, яку компанія залучила від моменту заснування, тепер досягла $280 млн.

Що такого особливого в цій технології?

Звичайні геотермальні електростанції використовують тепло відносно доступних підземних ресурсів. Quaise хоче піти набагато глибше — туди, де температура настільки висока, що вода може перебувати у надкритичному стані.

Саме така надгаряча геотермальна енергія потенційно здатна забезпечувати значно більше енергії з однієї свердловини. Якщо технологію вдасться масштабувати, геотермальна генерація може стати набагато потужнішою та перестати бути джерелом електрики лише для окремих регіонів. Але спочатку потрібно навчитися безпечно й економічно бурити на величезні глибини.

Quaise робить ставку на технологію буріння за допомогою міліметрових хвиль. Вона має допомогти проходити крізь надзвичайно тверді породи на глибині, де традиційне бурове обладнання стикається з серйозними обмеженнями.

Першою стане Project Obsidian

Головною метою нового етапу є Project Obsidian — проєкт, який компанія називає першою у світі надгарячою геотермальною електростанцією. Тепер Quaise отримає доступ до спеціальної наземної бурової установки Nabors, а також до її технологічної платформи. Вона дозволяє поєднати моделювання підземного резервуара, проєктування свердловини та планування самого процесу буріння.

Компанії також планують обмінюватися даними та досвідом під час робіт. Очікується, що це допоможе підвищити ефективність буріння, знизити витрати та прискорити реалізацію проєкту.

Чи справді це може змінити енергетику?

Поки говорити про революцію зарано. Надгаряча геотермальна енергетика ще не стала масовою технологією, а створення першої промислової станції такого типу залишається складним інженерним завданням. Втім, нове фінансування показує, що інвестори та представники бурової індустрії готові вкладатися в цю технологію.

Якщо Quaise вдасться довести життєздатність Project Obsidian, наслідки можуть бути значними. На відміну від сонячних і вітрових електростанцій, геотермальна генерація не залежить від того, чи світить сонце або дме вітер. І якщо людство навчиться ефективно діставати тепло з найгарячіших шарів земної кори, під нашими ногами може ховатися один із найбільших невикористаних ресурсів чистої енергії на планеті.

Поки це лише амбітний технологічний проєкт. Але тепер у нього стало значно більше грошей, обладнання та промислової підтримки — а отже, перша надгаряча геотермальна електростанція може стати реальністю швидше, ніж здавалося ще кілька років тому.

У верхній частині пристрою встановлена панель потужністю 32 Вт з механізмом обертання по двох осях. Система самостійно змінює її положення протягом дня, підтримуючи оптимальний кут до сонячних променів. За оцінкою виробника, це дозволяє отримати до 40% більше енергії, ніж у звичайних нерухомих панелей.

Попри складний механізм, уся конструкція важить лише близько 4,5 кг. Панель кріпиться магнітами, тому її можна швидко зняти та підготувати станцію до транспортування менш ніж за хвилину.

Всередині Iris T1 розміщений змінний акумулятор ємністю 270 Вт·год. Повного заряду, за заявленими характеристиками, вистачить приблизно на 20 заряджань смартфона або кілька заряджань ноутбука.

Для підключення техніки передбачено:

• два порти USB‑C потужністю до 100 Вт,
• один порт USB‑A для менш вимогливих пристроїв.

Станція також може живити Starlink Mini, що робить її цікавою для мандрівників, журналістів та тих, хто працює віддалено. Через мобільний застосунок користувач може контролювати рівень заряду, вихідну потужність і навіть місцезнаходження пристрою.

Iris T1 отримала захист від води, а система розрахована на роботу при температурах до 56,7 °C. Для тривалих поїздок компанія пропонує додаткові змінні акумулятори на 270 та 99 Вт·год.

Наразі проєкт збирає кошти на Kickstarter, а постачання перших пристроїв заплановане на 2027 рік. Водночас виробник уже приймає попередні замовлення через свій офіційний сайт. Iris T1 показує, як портативна сонячна енергетика стає не просто резервним джерелом живлення, а повноцінним автономним рішенням для подорожей, роботи й життя поза мережею.

Проєкт вирізняється не лише масштабом. Це найвисокогірніша у світі сонячна теплова електростанція з розплавленою сіллю. Її будують у надзвичайно складних умовах — на великій висоті, за низьких температур, сильних вітрів і в регіоні зі слабкою електромережею.

Майже 16 тисяч дзеркал на площі 800 тисяч квадратних метрів

На території сонячного поля площею близько 800 тисяч квадратних метрів уже встановили 15 927 геліостатів — спеціальних дзеркал, які протягом дня стежать за положенням Сонця та спрямовують його промені на центральну вежу.

Її висота становить 210 метрів. Саме тут сонячне випромінювання концентрується та перетворюється на тепло.

На відміну від звичайних фотоелектричних панелей, ця станція спочатку не виробляє електроенергію безпосередньо. Сонячне світло нагріває теплоносій, а отримане тепло використовується для подальшого виробництва пари та електроенергії.

Ключовою технологією стала система з розплавленою сіллю. Вона дає змогу накопичувати теплову енергію та використовувати її не лише в момент максимального сонячного випромінювання.

Чому будувати станцію довелося в таких умовах

Тибетське плато має величезний потенціал для сонячної енергетики. У цьому регіоні понад 2800 годин сонячного сяйва на рік, що створює сприятливі умови для роботи геліостатів.

Але одночасно висота та клімат перетворюють будівництво на серйозний інженерний виклик.

Низькі температури, сильні вітри та розріджене повітря впливають як на людей, так і на обладнання. Крім того, майбутній енергетичний об’єкт працюватиме в районі, де електромережа значно слабша, ніж у густонаселених регіонах Китаю.

Будівельникам довелося адаптувати технологічні процеси до високогір’я, змінювати організацію робіт і розробляти спеціальні методи монтажу. Особливу увагу приділили стабільності конструкцій, адже тисячі дзеркал повинні точно спрямовувати сонячне випромінювання на приймач навіть за сильного вітру.

Станцією керуватиме інтелектуальна система

Ще одна особливість проєкту — використання інтелектуальної системи керування.

Вона має допомагати контролювати роботу обладнання, підвищувати ефективність експлуатації та спрощувати технічне обслуговування. Для високогірної станції це особливо важливо: складні природні умови можуть ускладнювати доступ персоналу до обладнання та проведення ремонтних робіт.

Автоматизований контроль також має допомогти підтримувати стабільну роботу станції та ефективніше використовувати сонячне тепло.

255 мільйонів кіловат-годин електроенергії на рік

Очікується, що після введення в експлуатацію станція вироблятиме близько 255 млн кВт·год електроенергії щороку.

За розрахунками китайської сторони, це дозволить щорічно заощаджувати близько 60 тисяч тонн умовного вугілля та скорочувати викиди вуглекислого газу приблизно на 165 тисяч тонн.

Підключення станції до електромережі заплановане на жовтень 2026 року. Завершення монтажу геліостатів стало одним із ключових етапів перед запуском об’єкта.

Проєкт має значення не лише для енергетики

Сонячна електростанція стала для регіону не тільки великим інфраструктурним проєктом. Під час її реалізації місцевих фермерів і пастухів залучали до спеціалізованого навчання.

Очікується, що завдяки цьому місцеві жителі зможуть збільшити свої доходи приблизно на 118 млн юанів, або близько 17,5 млн доларів.

Таким чином, китайський проєкт поєднує одразу кілька завдань: виробництво чистої електроенергії, розвиток високогірної енергетичної інфраструктури та підтримку місцевої економіки.

Експеримент із енергетикою майбутнього

Нова станція показує, наскільки далеко може зайти сонячна теплова енергетика. Її головна особливість — не рекордна кількість дзеркал сама по собі, а поєднання великої потужності, накопичення тепла та роботи в одному з найскладніших для будівництва середовищ на планеті.

Якщо об’єкт успішно запрацює за запланованим графіком, він стане своєрідним випробувальним майданчиком для подібних високогірних енергетичних систем.

Для Китаю це ще один крок до розширення відновлюваної енергетики. А для світової енергетики — показовий приклад того, що навіть екстремальна висота, холод і слабка інфраструктура не обов’язково роблять масштабне виробництво сонячної енергії неможливим.