В основі ZimaCube 2 — процесори Intel покоління Alder Lake. Базова конфігурація отримала шестиядерний Core i3-1215U, якого вистачить для більшості повсякденних сценаріїв: зберігання даних, медіасерверів або резервного копіювання. Для більш вимогливих користувачів доступна версія з десятиядерним Core i5-1235U — вона забезпечує приблизно на 20–25% вищу продуктивність у багатопотокових задачах.

Однією з ключових переваг пристрою є його гнучкість. ZimaCube 2 підтримує до 64 ГБ оперативної пам’яті та пропонує одразу десять слотів для накопичувачів: шість для SATA-дисків і чотири для швидких M.2 NVMe. Максимальний обсяг сховища може сягати 164 ТБ, що робить систему придатною не лише для домашнього використання, а й для невеликих студій або робочих команд.

Окремої уваги заслуговує можливість встановлення дискретної відеокарти завдяки повнорозмірному слоту PCIe 4.0 x16. Це нетипове рішення для NAS-пристроїв, яке відкриває нові сценарії використання — від апаратного прискорення обробки відео до роботи з локальними AI-моделями.

Із підключенням також усе на рівні: користувач отримує два порти Thunderbolt 4, USB Type-C, чотири USB 3.0 Type-A, два мережеві порти 2,5 Гбіт/с і аудіовихід. У дорожчій версії додається ще й 10-гігабітний Ethernet, що стане в пригоді для швидкої передачі великих обсягів даних.

При цьому корпус залишається відносно компактним (240×221×220 мм), тож пристрій можна без проблем розмістити на робочому столі. Виробник пропонує два варіанти оформлення: сріблястий для базової моделі та чорний для топової.

ZimaCube 2 уже доступний для замовлення, а стартова ціна становить 799 доларів за конфігурацію з Core i3, 8 ГБ оперативної пам’яті та SSD на 256 ГБ. Загалом новинка виглядає як цікаве рішення для тих, хто хоче отримати максимум можливостей від домашнього сервера — без необхідності збирати систему з нуля.

Мета полягає в створенні того, що Міністерство оборони США називає «корпоративним супутниковим зв’язком» — віртуалізованої, програмно-визначеної мережі, яка могла б автоматично перенаправляти зв’язок між військовими, комерційними та супутниками союзних країн, якщо противник глушить одну супутникову систему. Але реальність сьогодні — це екосистема, повна ручних процесів, апаратних силосів та несумісних стандартів. 

Коли ви подорожуєте за кордон, вашому iPhone не потрібне інше обладнання для підключення до локальних стільникових мереж. Це завдяки проекту партнерства третього покоління (3GPP) – глобальній співпраці, яка створила єдині технічні стандарти для мобільних мереж десятиліття тому. Супутниковий зв’язок не має такого стандарту. «Завжди виникає питання: якщо Міністерство оборони хоче цю екосистему, де користувачі могли б переміщатися між мережами постачальників послуг, чи зробимо ми так, щоб це працювало?» — сказав Майк Дін, директор з питань інфраструктури командування, управління та зв’язку Міністерства оборони. Відповідь полягає в тому, що потрібен технічний стандарт, порівнянний з 3GPP.

Дін сподівається, що супутникова індустрія матиме свій власний «момент 3GPP», але поки що цей момент не настав. Комерційна супутникова індустрія залишається фрагментованою, і кожна компанія розробляє власні технології, які погано поєднуються з іншими. Як сказав Раджив Гопал, віцепрезидент Hughes Network Systems: «Чи можу я взяти модем OneWeb і замінити його модемом Amazon Kuiper? Я не думаю, що це можливо зробити сьогодні».

Індивідуальні рішення для «коробок для піци»

Кожна гілка збройних сил використовує різні супутникові термінали, що вимагає дорогої модернізації обладнання для роботи з різними комерційними службами. Результатом є те, що Пол Ван Слетт, керівник відділу супутникового зв’язку в Головному інформаційному управлінні Пентагону, називає «коробками для піци на замовлення» — це спеціальні апаратні блоки, які військові об’єкти використовують для інтеграції модемів різних постачальників супутникового зв’язку. За його словами, ці коробки для піци є дорогими та громіздкими для оновлення новим програмним забезпеченням. У швидкозмінних військових ситуаціях, де зв’язок може означати різницю між життям і смертю, такий підхід, що вимагає багато обладнання, є перешкодою.

«Оновлення програмного забезпечення набагато швидше, ніж проведення всіх монтажних робіт, прокладання кабелів та тестування сумісності нового обладнання», – зазначив Ван Слетт. Він додав, що згідно з баченням Пентагону майбутнього, «якщо буде розроблено нову хвильову форму, мені не доведеться купувати абсолютно новий модем і ставити ще одну полицю коробок для піци на замовлення, щоб отримати цю можливість».

Військові почали використовувати комерційні системи, такі як Starlink від SpaceX, яка здобула частку ринку саме тому, що повністю уникає проблеми сумісності. Термінали Starlink розроблені для роботи виключно з сузір’ям SpaceX. Це створює парадокс для планувальників Пентагону. Starlink працює добре, але чиновники наполягають, що не хочуть надмірно залежати від жодного окремого постачальника. 

Міністерство оборони США зобов’язалося запровадити стратегію зв’язку наступного покоління, наполягаючи на створенні гібридних космічних мереж, які підключатимуться до власних засекречених супутників, супутників комерційних гравців та супутників союзників США. Ці супутники охоплюватимуть кілька орбіт — низьку навколоземну орбіту (LEO), середню навколоземну орбіту (MEO) та геостаціонарну навколоземну орбіту (GEO) — для забезпечення резервування та стійкості. Але ця гібридна мережа вимагає вирішення технічних та бізнес-проблем, з якими Пентагон боровся роками.

Створення космічного інтернету

План Міністерства оборони США щодо досягнення центрів взаємодії супутників на основі так званої системи управління та контролю супутникового зв’язку підприємства (ESC-MC) – центру управління польотами, який забезпечуватиме «загальну операційну картину» всіх доступних супутникових мереж, автоматично направляючи зв’язок найкращим доступним шляхом.

Але ESC-MC настільки ж хороший, наскільки хороша інфраструктура, яка його підтримує. Військовим потрібно модернізувати свої наземні станції (так звані телепорти), багато з яких були побудовані для старих геостаціонарних супутників. Їм також потрібні нові «гібридні термінали», які можуть перемикатися між різними супутниковими мережами за допомогою програмного забезпечення, а не апаратного забезпечення.

Гарна новина полягає в тому, що всі три види збройних сил зараз розробляють ці гібридні термінали — те, що Дін назвав «безпрецедентним». Повітряні сили можуть розгорнути свій перший гібридний термінал до 2026 року, хоча інші види застосовують те, що Ван Слетт назвав підходом «повзання, ходьба, біг».

Безперебійні супутникові послуги

Наразі бачення Пентагону щодо безперебійного супутникового інтернету залишається амбітним. Ван Слетт зазначив, що технічні проблеми можна вирішити, оскільки комерційна галузь вже використовує багатомережеву маршрутизацію та віртуалізацію. Але застосування цих методів до військових мереж з їхніми унікальними вимогами до безпеки та надійності вимагає координації між десятками компаній та урядових установ.

«Ми думаємо про космічний сегмент, ми думаємо про термінали, але завжди забуваємо про землю», – сказав Дін, підкреслюючи, наскільки складним є це завдання насправді. Побудова справжнього супутникового інтернету вимагає не лише супутників і терміналів, а й повного переосмислення наземної інфраструктури, яка з’єднує космічні мережі з наземними.

Ван Слетт висловився більш прямолінійно: термінал користувача — обладнання, яке з’єднує солдатів із супутниками — все ще залишається «хвістом, який виляє собакою». В ідеалі, модеми та конвертери, що забезпечують сумісність між постачальниками, слід замінити стандартизованими серверами з можливістю оновлення програмного забезпечення, сказав він. «Якщо розроблено нову форму хвилі, мені не доведеться купувати абсолютно новий модем і ставити ще одну полицю коробок для піци на замовлення, щоб отримати цю можливість».

Гопал стверджує, що індустрія супутникового зв’язку зробила помітний крок у напрямку сумісності, навіть якщо вона не прийняла стандарти, порівнянні зі стільниковим зв’язком — набагато більша галузь, яка працює над стандартами десятиліттями.  Незважаючи на труднощі, чиновники наполягають на тому, що військові прагнуть побудувати гібридне майбутнє супутникового зв’язку. «Щоб досягти стійкості в низці галузей, нам потрібно більшої диверсифікації», – сказав Ван Слетт. Джерело

Лампочки Bluetooth існують уже багато років, спочатку використовували Bluetooth LE (радіорівень), а потім додавали Bluetooth Mesh (мережевий рівень), але в стеку програмного забезпечення завжди були деякі приватні елементи, і Bluetooth NLC усуває їх із повним стандартом керування освітленням, який додатково додає профілі пристроїв, специфічні для його випадку використання.

Bluetooth NLC все ще покладається на Bluetooth Low Energy і Bluetooth Mesh, але додає такі профілі пристроїв NLC на рівні пристроїв, що визначає вимоги до низки пристроїв/функцій:

• Датчик зовнішнього освітлення
• Базовий контролер легкості
• Основний селектор сцени
• Контроль затемнення
• Енергомонітор
• Датчик присутності

Специфікації для кожного профілю можна знайти на сайті Bluetooth. Хоча оголошення було зроблено лише кілька днів тому, робота над новим стандартом триває деякий час, і документація nRF Connect SDK на сайті Nordic Semi вже містить деталі та зразки коду для всіх шести перерахованих профілів пристроїв Bluetooth NLC.

Оскільки новий стандарт стосується лише вищого рівня стека програмного забезпечення, це лише питання оновлення SDK, і більш ранні пристрої, що підтримують Bluetooth LE, повинні мати можливість скористатися перевагами нового стандарту. Наприклад, демонстраційні версії Bluetooth NLC Profile від Nordic Semi працюють на платформі Thingy:53, nRF5340 DK, nRF52 DK (nRF52832), nRF52840 DK, nRF21540 DK та/або nRF52833 DK.

Окрім переваг для споживачів, зазначених у вступі, Bluetooth SIG також очікує, що новий стандарт NLC принесе користь виробникам завдяки нижчій вартості та швидшому впровадженню інновацій, оскільки більше нема потреби підтримувати власні технології, збільшенню ринкових можливостей завдяки стандартизації розумних освітлювальних рішень Bluetooth, і додаткові моделі прибутку з радіо Bluetooth, які потенційно можуть обслуговувати інші цілі, такі як навігація в приміщенні, використання простору та відстеження активів.

Bluetooth SIG не сказав, коли нам слід очікувати пристрої з сертифікацією Bluetooth NLC, але це не повинно зайняти надто багато часу, оскільки це в основному оновлення програмного забезпечення, і постачальники чіпів Bluetooth LE, схоже, вже впровадили новий стандарт у свої SDK. 

Справа в тому, що телекомунікаційна компанія Verizon вивела з експлуатації мережу 3G CDMA. На щастя, мережа 4G LTE існуватиме ще багато років.

Традиційно дослідники вивчали інженерію трафіку, пов’язану з традиційними мережами Інтернет-протоколу (IP), зосереджуючись на протоколах IP-маршрутизації, проблемах оптимізації маршрутизації та накладенні в IP-мережі. З появою програмно-визначеної мережі дослідники почали більше зосереджуватися на питаннях організації трафіку, включаючи розподіл трафіку та проєктування протоколів.

У програмно визначених мережах мережею можна керувати централізовано за допомогою програмних додатків. Програмно визначені мережі дозволили дослідникам досягти більш ефективного керування мережею, вирішуючи деякі з масивних проблем інженерного трафіку, якими важко керувати в традиційних мережах.

Проте навіть з програмно визначеними мережами дослідники боролися з проблемами масштабованості. Тож дослідники звернули увагу на сегментну маршрутизацію. Сегментна маршрутизація — це техніка, яка дозволяє дослідникам спростити розробку трафіку в мережевих доменах шляхом організації зборів інформації, які називаються пакетами.

Дослідники зрозуміли, що, об’єднавши сегментну маршрутизацію з програмно-визначеними мережами, вони зможуть розв’язувати деякі проблеми програмно-визначеної мережі. Однак існували деякі невирішені проблеми, оскільки сегментна маршрутизація несе з собою накладні витрати на керування, тобто потрібно вставляти додаткові заголовки пакетів. Накладні витрати значно знижують ефективність великої мережі, коли заголовки сегментів стають занадто довгими.

«Сегментна маршрутизація була новою архітектурою для проєктування трафіку, але вона також приносить контрольні накладні витрати та знижує ефективність пересилання. Тому ми зосередилися на тому, як оптимізувати ефективність балансування навантаження на каналі зв’язку з обмеженими контрольними витратами на основі сегментної маршрутизації», — сказав Лайчжун Цуй, професор коледжу комп’ютерних наук та розробки програмного забезпечення Шеньчженського університету.

Щоб подолати ці проблеми, дослідницька група запропонувала інтелектуальну схему маршрутизації для організації дорожнього руху. Це дозволяє збалансувати навантаження з обмеженими накладними витратами на керування. Команда почала з формулювання проблеми як проблеми картографування, яка відображає різні потоки в ключових точках відхилення. Потім вони довели, що проблема є недетермінованим поліноміально жорстким, спосіб визначення проблеми в теорії складності обчислень.

Потім, щоб розв’язувати проблему, вони розробили покращений алгоритм оптимізації колонії мурашок. Оптимізація колонії мурашок — це техніка, яка використовує ймовірність у розв’язання проблем оптимізації мережі. Вони також розробили другий алгоритм, алгоритм балансування навантаження, і проаналізували його теоретичну продуктивність.

«Ми запропонували два алгоритми для реалізації нашої мети балансування навантаження та уникнення перенавантаження. Теорія оптимізації колонії мурашок і лінійне програмування дали ідеї та напрямки для алгоритмів», — сказав Лайчжун Цуй.

Команда оцінила свою інтелектуальну схему маршрутизації для організації трафіку в різних топологіях реального світу. Топологія описує, як елементи мереж влаштовані та з’єднані. Результати команди показують, що їхні алгоритми перевершують традиційні алгоритми. Завдяки інтелектуальній схемі маршрутизації для проєктування трафіку максимальна пропускна здатність на 24,6 відсотка нижча, ніж у традиційних алгоритмів, якщо оцінювати її за топологією мережі Bell Canada.

З огляду на майбутні дослідження, команда готується перевірити й оптимізувати свої алгоритми в реальному мережевому середовищі. Вони також планують далі розвивати свою схему, додаючи метод штучного інтелекту в програмно визначені глобальні мережі. «Наша кінцева мета — розробити та застосувати наші рішення для більшості мережевих архітектур для покращення продуктивності передачі мережі», — сказав Куй.